Не змогла довго тримати таємницю й розповіла чоловікові, хоч і знала, що буде розлучення

Зі своїм чоловіком Іваном я знайома ще з дитинства, ми виросли практично разом. Разом пішли до першого класу, і за партою сиділи одинадцять років. Наші батьки завжди говорили, що ми колись одружимося, так і сталося.

Здавалося, що за сорок п’ять років ми не розлучалися ніколи. Розуміли один одного з пів слова, все робила разом. За двадцять п’ять подружніх років ми змогли й будинок гарний збудувати й двох донечок виростити, й хороший бізнес розвинути.

Та сталося так, що я зустріла іншого чоловіка. Сталося це тоді коли я була в санаторії на відпочинку, Андрій молодший від мене на вісім років. Але ми швидко знайшли спільну мову, виявилося, що ми з одного міста. З Андрієм я відчула себе дуже щасливою, спочатку було соромно від своїх почуттів. Два тижні відпочинку минули швидко, ми повернулися додому домовившись, що наш роман закінчуємо.

Проте це виявилося не так легко. Повернувшись до чоловіка я почувалася винною, та най більше тривожило те, що мене тягнуло до Андрія. Біля Івана було тихо й спокійно, я його любила, скоріш як брата. А от з Андрієм я відчула пристрасть, і коли він знайшов мене вже в рідному місті то я була рада. Ще два тижні я жила на два чоловіки й врешті наважилася зізнатися Іванові, адже він не заслуговував на таке відношення.

Коли наважилася на розмову, то Іван спочатку сприйняв це як жарт. Та коли все ж зрозумів, що у мене серйозні наміри, то просто пильно дивився мені в очі. Він не влаштовував скандалу, не ставив ніяких питань, лише сказав, щоб я не поспішала з розлученням. Та мені хотілося скоріше вийти заміж за Андрія, тому вже через місяць ми з ним подали заяву до Загсу. Про що пожалкувала через кілька місяців.

Спочатку все було прекрасно, мій новий чоловік просто огорнув мене увагою та коханням. Та згодом його настрій був все гірший, йому постійно все не подобалося. Він пояснював це проблемами, й обіцяв, що все налагодить  і будемо жити як і раніше. Я намагалася допомогти йому, перш за все допомогла погасити борги, а це досить велика сума, адже проценти накапали добрі. Друге, про що він мене попросив це виплатити аліменти на двох його дітей, а не виплачував він їм аж два роки, то ж уявіть яка сума зібралася. Останнє, що в нього трапилося, це те, що йому не було де приписатися, його батьки вирішили оформити субсидію, тому його виписали. Тож я його прописала у своїй квартирі.

Та ставлення до мене не мінялося, Андрій поводиться як підліток, ніякої серйозності. Якщо йому не подобалося те як я з ним розмовляю, він міг просто зникнути на кілька днів, йому байдуже, що я хвилююся. Андрій може мене образити, він не підбирає слів, навіть на людях. Я втомилася від таких відносин, але що робити не знаю.

А порадитися не маю з ким, адже через відносини з Андрієм втратила і рідних і друзів. Доньки не хочуть зі мною спілкуватися, вони підтримують батька. Родичі також вважають мене легковажною, й навіть мої рідні спілкуються лише з моїм колишнім чоловіком. З друзями така ж історія.

З Іваном я давно не спілкувалася, але кілька раз бачила як він йшов з якоюсь жінкою. Тож розумію, що повернути собі колишню сім’ю я не маю шансів. Тепер маю розплачуватися за свою легковажність.