ЖИТТЯ

Немає у тобі й каплі співчуття та розуміння! Бeзcepдeчнuй ти, сину! А хіба твоя мама так само колись не продавала речі, щоб тебе маленького пpoгодувати?

Я звично йшов додому вулицею і зупинився поглядом на cтареньких бабусях, які зі всіх сил намагалися продати якісь речі. Подумки я щоразу дивувався, як їм хочеться тут стояти у будь-яку пору року, не зважаючи на сніг та дощ, і за кoпійки продавати свої речі. Та ще й малoймовірно, що хтось у них щось дійсно купує, хіба із жалості, я то сам нічого не купував у них.

Погляд мій зупинився на одній старенькій, що продовжувала продавати увечері, хоча усі її подруги вже давно розійшлися по домівках. Я мав пройти повз, але чомусь захотів оглянути, що ж саме вона продає. Навіть не знаю, чому у мене тоді виникло таке бажання.

Я почав уважно розглядати маленький столик з в‘язаними речами. Серед них були й шкарпетки, й рукавички, й дитячі светрики, й все таке різне, але одночасно здавалось, що його вже хтось носив.

Реклама

Бабуся, побачивши мою зацікавленість її товаром, відразу почала щось пропонувати.

⁃ Синку, що тобі потрібно? Купи он шкарпеточки, вони у мене теплі, зігріють у найсуворішу зиму!

⁃ Та нащо мені ваші поношені шкарпетки? Я собі у магазині нові й кращі куплю!

⁃ Не має у тобі й каплі співчуття та розуміння! Безсердечний ти, сину! А хіба твоя мама так само колись не продавала речі, щоб тебе маленького прогодувати? – ці слова бабусі мене дуже ранили, бо вони були правдою, але ж звідки вона могла це знати.

⁃ З чого ви взяли, що моя мама щось продавала?

iglaza.com

Вона не стала відповідати, кинула у мене старий медальйон, який я спіймав. Відкривши його, з одного боку я побачив старе фото мами, а з другого свою дитячу фотографію. Я вже підняв голову, щоб запитати у бабусі, де ж вона його взяла, але вона мов крізь землю провалилась, або я надто довго роздивлявся старі фото, що вона просто пішла геть.

Всю ніч я не міг заснути, тому зранку почав чатувати ту бабусю на тому ж місці, але до обіду вона так і не з‘явилась, тоді я почав розпитувати у її колег, але всі, як одна, повторювали, що тут ніколи такої не було.

Мабуть, сама доля надіслала мені цю бабусю або й видіння, щоб я згадав, ким був та де ріс. Зараз моє ставлення до цих бабусь змінилось. Тепер я стараюсь їм частіше допомагати, коли грошима, а коли купую у них щось зовсім непотрібне. Надіюсь, моя мама могла б мною пишатися!

Реклама

Також цiкаво:

Close