ЖИТТЯ

Нещодавно я стала тіткою для маленької дівчинки, яку сама ж і народила. Не знаю, як з цим жити

Я народилася у звичайній сім’ї. Мої батьки завжди виховували мене в суворості, тому заміж я виходила через велике кохання. В шлюбі у нас вже троє діток. Ми щаслива сім’я, якби не…

В мене ще є рідний брат. З самого дитинства у нас з ним дуже тісний зв’язок. Коли йому робили операцію в третьому класі, то виникли ускладнення. Весь цей період у мене була лихоманка. Батьки вже не знали, що зі мною робити. Як тільки Владу стало легше, я теж стала здорова.

Брат зі своєю дружиною ніяк не можуть народити дитину. Аліна перенесла вже декілька викиднів на пізньому терміні, а коли на дев’ятому місяці у неї в утробі завмерла дитина, вони взагалі втратили всяку надію. Аліна стала закриватися в собі, адже відчувала себе неповноцінною. Їхній шлюб був на краю прірви.

Реклама
Реклама

Якось за святковим обідом у наших батьків Влад натякнув, що вони з Аліною вирішили розглянути варіант з сурогатним материнством. Лише таким чином лікарі можуть давати позитивні прогнози. Тоді я ще не підозрювала, чим цей задум може обернутися для моєї сім’ї.

Вже через тиждень Влад прийшов до нас додому з пропозицією до мене, стати сурогатною матір’ю:

– Ми з Аліною дослідили тему сурогатного материнства та виявили, що не потягнемо оплатити послуги сурогатної матері. Лікарі порекомендували пошукати підхожу кандидатуру серед родичів. Маринко, тільки ти нам зможеш допомогти. Не позбавляй нас шансу стати батьками. Пожалій нас.

Моя відповідь була категоричною. Я не могла виносити дитину і віддати її іншим батькам. Я просто й уявити собі цього не могла. Після цього наше з чоловіком життя перетворилося на пекло. Всі мої родичі щодня дзвонили до нас та навчали життю. Називали нас безсердечними, бо самі батьками ставали аж тричі, а рідному братові так і доведеться бути бездітним.

Через місяць облави ми з чоловіком не витримали. Зібрали сімейну раду й прийняли пропозицію Влада. Нехай вже буде, як вони хочуть, адже вони все-таки не чужі.

Настав цей день пересадки ембріона. Я нервувала, передчувала неладне, але відступати вже було пізно. На диво, вагітність протікала без ускладнень. Навіть токсикоз мене майже не турбував. Я старалася не думати про дитину та не звикати до неї, адже після народження я маю її віддати.

Найстрашнішим для мене було проходження УЗД. Я й так була закохана в це дитя, а, побачивши її ручки й ніжки, я взагалі втратила спокій. В якийсь момент у мене навіть визрів план, щоб втекти з новонародженою, але здоровий глузд взяв своє, адже нас шукатимуть і знайдуть. Тоді буде ще важче.

Настав день пологів. Вони пройшли швидко й без ускладнень. Мій брат з невісткою були в сусідній палаті, тому відразу ж, як дівчинка з’явилась на світ, її оглянули неонатологи й передали її справжнім батькам.

Я була в розпачі. Я не могла змиритися з тим, що дівчинка, яку я дев’ять місяців носила під серцем, дарує свої усмішки іншим батькам. Мені було трішки краще, коли Влад з Аліною просили мене поняньчитися з нею. Це були найщасливіші дні, після яких я знову впадала у відчай.

У зв’язку з цими подіями я стала дратівливою. З чоловіком часто сваримось, але він мене розуміє, тому не сердиться. Все-таки материнський інстинкт ніхто не скасовував. Він помічає, як змінюється мій настрій з Марійкою на руках, а як сумно стає, коли її немає поряд.

Нещодавно чоловік попросив Влада, щоб вони не турбували мене своєю дитиною, але вони все-таки телефонують, а я не можу відмовитись від Марійки. Через часті зміни настрою наші з чоловіком стосунки значно погіршились. Тепер мій шлюб тріщав по швах.

Нещодавно чоловік прийшов з новиною. Йому на роботі дуже давно пропонують очолити філію фірми в іншому місті. Раніше він категорично відмовлявся, бо ми не були готові на переїзд. Тепер він хоче прийняти цю пропозицію, бо вважає, що так буде краще не тільки для мене, а й для всієї нашої сім’ї.

Спочатку я розізлилася, адже не уявляла, як буду жити без Марійки в іншому місті. Зрештою погодилась, бо зрозуміла, що так буде краще. Спочатку буде важко, але врешті решт у мене ж ще є троє дітей, про яких я геть забула і весь цей час обділяла їх своєю любов’ю.

Ми готуємось до переїзду, а в мене серце кров’ю обливається. Як я могла погодитись на таку аферу з сурогатним материнством. Тепер я назавжди втратила спокій. Іноді я навіть думаю, що було б добре, якби брат із жінкою погралися з дитиною та й відмовилися від неї, але вони люблять Марійку так же сильно, як і я.

Скоро ми вже будемо на новому місці. Надіюсь, я зможу повернутися до нормального життя без фантазій про свою племінницю. Думаю, що любов близьких мені в цьому допоможе.

Реклама

Також цiкаво:

Close