Поки був живий батько у нас з мамою були чудові відносини. Батьки нам з братом дуже допомагали, за що ми їм вдячні. Ми завжди могли розраховувати на них, коли потрібно було приглянути за онуками вони погоджувалися без проблем, навіть самі пропонували допомогу.
Та три роки тому не стало батька і маму неначе підмінили. Щодня вона мені телефонує щоб висловити свої претензії, та пожалітися. Я розумію, що вона втратила близьку людину, але ми також важко це пережили. Та мама робить все, щоб ми відчули себе винними.
Останнього разу коли ми з братом провідували маму, вона сказала, що ми маємо оплатити їй комунальні витрати. Що ми не цікавимся яка у неї пенсія, а вона на ліках і продуктах економить. Хоча продукти ми їй по черзі закуповуємо, тиждень я ,тиждень Олексій. Тай хворіє вона не часто.
Я сказала, що ми не можемо все їй оплачувати, бо ж у самих є сім’ї, діти. Одразу почули ми, які ми не вдячні діти, що вони нам дітей бавили, поки ми розважалися. А тепер вона ледве кінці з кінцями зводить. Що ми собі дозволяємо на відпочинок полетіти до Туреччини, а вона до нормальної лікарні не може піти. Хоча ми її оплачували лікування і санаторій.
Минулого тижня при розмові телефоном я обмовилася, що машина зламалася і ремонт влетів у копійку. І знову мама почала говорити, що ми на машину багато грошей витрачаємо, що машина краще ніж рідна матір. Що вона все життя пішки, або на автобусі, а ми панами хочемо бути.
Мій син коли провідував її похвалився, що з кишенькових грошей назбирав собі на щось. Вона вже мені телефонує і вичитує, що ми дітям гроші просто так даємо. Що вони в нас ціни праці не знатимуть, як не маємо куди діти гроші то краще б їй дали.
Приїду до неї у новому одязі і знову те саме «Фітькаєте тими грішми, нащо тобі скільки одягу, я собі такого не дозволяла.»
За відносини з братовою родиною взагалі мовчу. Невістка завжди у всьому винна. Хоча в них троє дітей, і живуть вони середньо. Мама вважає, що Оксана жадібна і все ховає, та ще й Олексієві не дозволяє матері допомагати.
І от вчора я зустріла мамину сусідку. Тітка Світлана почала розповідати які в неї хороші діти, як їй допомагають, що купують, гроші дають, комуналку оплачують. А в кінці запитала, чому це ми мамі не допомагаємо, що вона навіть гроші в неї кілька раз позичала.
Я одразу зателефонувала до мами, запитала навіщо вона позичала гроші. І у відповідь почула ла звинувачення. Що вони з батьком нам все віддавали і своїм батькам допомагали. Що їй соромно, що в неї такі безсердечні діти. І вона ніколи не дочекається подяки з нашого боку.
Як може людина так різко змінитися? З нею навіть поговорити не вдається без звинувачень. Можливо в когось була така ситуація, бо в мене вже сил нема те вислуховувати. Дайте пораду.