«Невдячна донька! Я всю себе їй віддала, а вона!»

Моя подруга Настя ніколи нічого не шкодувала для своєї доньки, бачила у ній те, що ніхто не бачив. Ось, наприклад, вона їй оплатила навчання у бажаному університеті, а коли та закінчила, то подарувала їй невеличку затишну однокімнатну квартиру у новобудові, перед тим на своє вісімнадцятиріччя донька отримала досить дорогу іномарку, й через кілька років вони її продали та купили ще кращу.

Вперше я побачила маленьку Марійку ще у пологовому будинку. У Насті мало рідні, а батько дитини її покинув, тому й на виписку приїхала лише я та її батьки. Хоч колишній моєї подруги був справжнім козлом, та аліменти платив справно, проте з донькою бачитися особливого бажання не мав.

До першого класу все життя подруги крутилося навколо доньки, й всі її бажання ставали реальністю. Настя могла не їсти, аби купити доньці бажану іграшку, звичайно, це не обійшлося безслідно, і її донька звикла, що вся увага мами завжди прикута до неї.

Перед школою мама й донька вперше розлучилися на довгий термін, бо жінка хотіла заробити більше грошей, і доньку відправила на літні канікули до мами у село. У той же період вона познайомилась з хорошим чоловіком, що дуже гарно до неї ставився, вони почали ходити на побачення, частіше бачитися й до кінця літа вирішили узаконити свої стосунки.

Такі зміни у звичайному світі Марійці зовсім не сподобалися. Вона звикла, що мама приділяє всю увагу їй, а тут знайшовся вітчим, якому мама її також приділяла. Загалом стосунки доньки й вітчима були зовсім поганими, тому Настя прийняла рішення розлучитися, щоб нікому не псувати життя. Звичайно, вона була закохана у того чоловіка, тому після такого сумного кінця не хотіла ніяких нових стосунків.

Згодом Настя почала віддавати всю себе роботі та доньці, її вдалося накопичити непогану суму на початок самостійного життя доньки й допомогти їй влаштуватися на хороше місце у її фірмі.

Якось так сталось, що Марійку я останнім часом бачила вкрай рідко, а ось останнього разу я застала її вдома, і просто тепер не знаю, як коментувати її стосунки з рідною мамою. Це просто жах! Я ще не бачила, щоб діти так нахабно й некрасиво говорили до своїх батьків.

І, можливо, це можна було б пояснити, якби її мама була такою ж, але – ні. Вона була дуже хорошою мамою (і є нею), що всю себе віддала доньці, що зробила все, щоб та зараз добре жила й навіть пожертвувала власним щастям. Мене дуже роздратувала Марійка своєю поведінкою, і я їй пояснила, що зараз би без своєї мами вона була ніким, тільки її мама зробила її життя щасливим.

Марійка образилась на мене й пішла з дому. Чесно, я боялась реакції Насті на мої слова, бо знаю, як вона сильно любить доньку, але та лише похилила голову й заплакала, сказала, що не може більше так, її тримають тут за нікчему.

Ми з нею вирішили, що наступного разу, коли її донька вирішить навідатися у гості, я знову прийду й допоможу їй правильно говорити з мамою.