Незабаром у мого чоловіка з’явиться дитина, але не від мене

З чоловіком ми разом 20 років. Мені вже 40, а йому 42 роки. Разом ми виховали 18 річного сина, який кілька місяців тому почав жити окремо.

Звичайно, наше спільне життя не обійшлось і без криків, і скандалів. Мабуть, найгіршими були перші три роки, де ми тільки «притиралися» один до одного, а потім все краще, сварилися лише по дрібницях. А останні 5 років у нас взагалі ідеальні.

Чоловік у мене мудрий, спокійний, сприймає критику і легко йде на компроміс. Та й життя у нас хороше, є своє житло, хороша машина, живемо без підрахування кожної копійки, хоч раніше і так жили. Я довгий час працювала на повну ставку, але потім чоловік пішов на роботу з великим доходом, і я проміняла свою роботу на хобі, що також приносить непоганий дохід і, головне, задоволення. Я щиро думала, що наші стосунки неможливо зруйнувати, але все пішло наперекосяк.

Недавно чоловік привів до нас у квартиру молоду дівчину й повідомив, що вона вагітна від нього, на шостому місяці зараз. Відразу й вибачатися почав, що не думав, що так вийде, що у нього «туманилось» у голові, коли познайомився з нею. Признає, що все це було помилкою й повторює, як хоче бути лише зі мною. А дівчину він залишить лише до того, як вона народить.

Подивилась я на ту дівчину й зрозуміла, що вона повна протилежність мене. Вона ніколи не перечить, стоїть спокійно і вслухається у кожне слово чоловіка. Дуже добра й ніжна дівчинка, аж шкода її стало. Проте шкодую я її до того моменту, поки не переводжу погляд униз і не бачу великого живота, який кричить мені про зраду чоловіка.

Скажу чесно, що найболючіше мені дивитися саме на вагітний животик, тоді усередині мене все стискається, і я хочу завити від болю та образи.

Дівчина цілком спокійно живе у сусідній кімнаті, яка колись належала нашому сину, намагається зайвий раз мені на очі не натрапляти й на чоловіка ніякої уваги не звертає, як і він на неї. Інколи мені здається, що він взагалі забуває про її існування, бо почав ходити за мною, як хвостик. Я намагалась його переселити на диван у вітальню, то він почав спати у спальні на підлозі.

Я розумію, що пора б уже змиритися зі зрадою чоловіка, але не можу жити спокійно з образою, тому й постійно йому влаштовую справжні скандали. Востаннє це сталось у переповненому ліфті нашого будинку, коли чоловік раптово пригадав, що не купив для неї вітаміни. Я відразу з ним почала сваритися, він намагався мене заспокоїти, мов людей багато, сусідів, а я голосно так кричу: «Та мені абсолютно все одно, хто буде знати, що ти привів додому вагітну коханку! Хай хоч все місто це обговорює!».

Я не знаю, як мені жити далі з чоловіком. Я його люблю та й він мене теж, постійно пробачення просить, у коханні клянеться. Дівчині вагітній взагалі на нас байдуже, їй аби родити й повернутися до звичного життя. Хоч і дівчина хороша, але не можу я змиритися, що я стала «однією з дружин султана».

Не можу я більше бачити її у нас вдома, пропонувала чоловікові, щоб він орендував для неї квартиру, але він відмовляється, пояснює це тим, що вагітність важка, і він хвилюється за майбутню дитину.

А як мені тепер з цим жити? Хіба це нормально?