ЖИТТЯ

Нічні кошмари не давали мені спокою. Я весь час шукав дитину, яка плаче. І я її таки знайшов в реальному житті!

Мене звати Сергій. Зараз мені вже 25 років, але своє дитинство я згадую з острахом. У три з половиною роки я потрапив до дитячого будинку. Пізніше мені сказали, що мої батьки померли від отруєння чадним газом. Я дивом залишився живим, бо двері в дитячу кімнату закривалися дуже щільно.

Своє життя в сім’ї я майже не пам’ятаю. На той час мене постійно мучили спогади про плач дитини, а уві сні я постійно шукав дитину, яка плаче, але не міг знайти. Всі дні в дитячому будинку були одноманітними. Рідко до нас приходили якісь дорослі та приносили подарунки. Ми чули, як вихователі називали їх спонсорами, тому і самі так називали.

Реклама

До когось із діток приходили дорослі, спочатку гуляли з ними в парку, часто приходили, а потім забирали у свою сім’ю. Я на таке диво не надіявся, адже в дитячому будинку було багато красивих дітей. Але одного дня до мене теж прийшли.

Реклама

Жінка представилася Марією, поряд був її чоловік Андрій. Вони запросили мене на прогулянку в парк. Інші діти розповідали, що так буває у всіх. Ми гуляли на свіжому повітрі. Марія розпитувала мене про моє життя у дитячому будинку, розповідала, що у них вдома є хом’ячок і папуга. Прогулянка закінчилась, я повернувся до дітей. Мені, звичайно, дуже сподобалися мої нові знайомі. Я думав, що вони більше не прийдуть, але промінчик надії пробивався з самого серця.

Через декілька днів Марія прийшла вже одна. Ми так само весело провели час в парку. В кінці прогулянки вона вирішила повідомити мені серйозну новину.

У них із чоловіком є маленька дочка. Вона залишилася сиротою ще коли їй було півроку. Маленькій Ані вже 4 роки, вона допитлива і дуже схожа на мене. Я не міг зрозуміти, чому це якась чужа дівчинка може бути схожою на мене.

Марія розповіла, що нещодавно в місцевій газеті вона прочитала статтю, в якій розповідали про мій виграш у Всеукраїнському конкурсі з малювання. Жінка помітила, що у мене таке ж прізвище, як у їхньої прийомної дочки, а зовнішня схожість наштовхнула її на думку, що ми з їхньою Анею рідні брат та сестра. В кінці Марія запитала, чи я не проти, щоб вони забрали й мене до себе, щоб жити однією великою родиною.

Звісно, я був не проти. Я був дуже щасливий від думки, що десь на світі у мене є сестричка, і що ми скоро будемо разом. Я згадав, що в моїй пам’яті постійно плакала саме вона, моя сестричка Аня. Через декілька місяців, коли мої нові батьки владнали всі документальні питання, я переїхав у свою нову сім’ю.

Батьки оточили нас із сестрою такою любов’ю, що ми ніколи не відчували себе чужими в їхньому домі. Мене більше не мучили ті набридливі сни, де я шукаю дитину, яка плаче, адже я її вже знайшов. Ми з сестрою завжди отримували купу подарунків на всі свята.

У мене все більше проявлявся хист до малювання, тому мої батьки віддали мене до художньої школи. Після закінчення школи я вступив до університету на спеціальність «Дизайн інтер’єрів». Сьогодні у мене є професія і чудова прибуткова робота. У нас з Анею вже є свої сім’ї, але ми часто провідуємо своїх батьків і щоразу дякуємо їм за те, що дали нам шанс на щасливе дитинство.

Реклама

Також цiкаво:

Close