Одного разу, коли я подорожував потягом, зі мною стався пpuкрий iнцuдент. А точніше – цей непpuємний випадок трапився із стареньким дідусем, який був моїм сусідом у вагоні. Він їхав провідати доньку у столиці. Я був лише свідком, але осторонь не залишився.
Ми зайняли свої місця відповідно до придбаних квитків. Я зайняв верхню полицю, а дідусь розташувався знизу. Старенький тихо сидів і дивився у вікно. Напевно, миготливі картинки, що швидко змінювалися за вікном, нагадували дідусеві про те, як за молодістю неочікувано приходить старість. А, може, й думав про щось своє, однак був якийсь сумний і щохвилини тряс головою.
Вже сутеніло. По коридору вагону проходила провідниця – жінка пишних форм з писклявим голосом. Дідусь відволікся від своїх думок та покликав її. Вона зупинилася, а він звернувся до неї з таким проханням:
– Добродійко, чи не могли б Ви мені допомогти застелити ліжко? У мене хвороба Паркінсона. Руки так трясуться, що боюсь не впоратися. Ось погляньте, – він просяг руки, які дуже тремтіли.
– Це не входить у мої обов’язки! Ви що тут знахабніли? Прислугу собі знайшли? – несамовито почала верещати жінка-провідниця.
– Але ж я тільки попросив Вас про послугу…
– А я не повинна нікого обслуговувати! Може, ще до вбиральні зводити? Якого біса тоді у потягах кататися, якщо руки трясуться?
– Так Ви ж повинні допомагати пасажирам, які не можуть впоратися з чимось у потязі! – намагався себе захистити дідусь.
– Тільки не потрібно мені розказувати, кому і що я винна! Бо я маю право висадити з вагону на найближчій зупинці! Я не отримую на цій роботі захмарні гроші, щоб кожному прислужувати! Зрозуміло?
Жінка почала так люто кричати на старенького, що аж серце стискалося у грудях від почутого. Вона принижувала дідуся так, що ми почали його захищати. Дівчина, що сиділа напроти дідуся, навіть устигла цю лайку на диктофон записати. Усі сусіди стали на захист старенького чоловіка. І таким чином ми змогли заспокоїти провідницю-грубіянку.
А потім я зателефонував на гарячу лінію Укрзалізниці та повідомив про цей випадок. Конфлікт вичерпався дуже швидко, адже було декілька свідків і запис диктофону.
Провідниці довелося вибачатися перед стареньким. Ліжко ми йому заправили й самі, тож, на жаль, цього зробити вона не могла.
А потім нам стало відомо, що цю жінку звільнили з роботи. І це повністю справедливе рішення! Навіщо працювати там, де тобі не подобається? Чи погоджуєтеся ви зі мною?
