«Ніколи не беріть старих батьків до себе, інакше останок життя проведете в пeклі!» – порадив мені «сусід» по лавці

Одного разу я відпочивала в парку, біля мене сів чоловік, він прийшов з двома жінками – видно, що одна була його дружиною, а інша, як виявилося потім, тещою. Я не була налаштована на розмови, та все ж чоловік почав розмовляти зі мною.

Я росла тільки з мамою, і навіть тепер, коли в мене була власна сім’я та дорослі діти, я продовжувала гарно спілкуватися з нею. Вона часто приїздить до нас, і ми навідуємося до неї на канікули. Якщо б мама сказала, що сама не справляється, і попросила, щоб ми її забрали до себе, то я не роздумуючи це б зробила. Та чоловік, який просто підсів до мене на лавці, порадив мені цього ніколи не робити. Ось що він мені розповів.

«Ніколи не беріть старих батьків до себе, інакше останок життя проведете в пeклі!» – порадив мені «сусід» по лавці. «Робіть будь-що, тікайте, шукайте доглядальницю. Краще зайві гроші заплатити, ніж брати старих людей до себе.

Ось ми три роки тому вперше взяли до себе тещу. І знаєте, що сталося? Я тепер живу в пeклі. По-справжньому. Мені самому скоро на пенсію, а я повинен ще терпіти це!

Теща моя, як бачите, сама чудово ходить і справи по дому могла ще б виконувати, та ні, напросилася до нас. І з того часу вона стала командиром в нашій сім’ї. Вона почала нам указувати, що робити і як, що купувати. Ми перестали їсти нормальне м’ясо, бо це дорого. Ми більше не купуємо вершкове масло, і маргарин згодиться. Я більше не їжджу машиною, можна й пішки ходити, здоровіше будете, а можна й громадським транспортом скористуватися, дешевше буде.

Навіть чай мій улюблений я більше не п’ю, бо, бачте, він дорогий. У нашому домі взагалі більше немає кави: теща її не п’є, а купувати «зайві» продукти надто дорого. А телевізор! Це просто щось, тепер ми всі дивимось тільки мильні опери або новини – і так цілими днями. До того ж не тільки ми, а й увесь будинок, бо теща відмовляється носити слуховий апарат! Я намагався протестувати, і хоча моїй дружині це також не дуже подобається, знаєте, що? Вона ні слова не може сказати своїй мамі, ні слова проти! Вона перетворилася з розумної дорослої людини на дев’ятирічну дівчинку! Теща й мене намагалася підім’яти під себе, та я не піддався.

Уявляєте, через півроку теща попросилася додому! Я на руках її готовий був віднести прямо до самого порогу! Я був такий радий! Запросив дружину до ресторану, та в нас просто медовий місяць знову почався!

Та недовго тривала ця радість. Ще через три місяці теща знову почала проситися до нас. Я був категорично проти, та дружина розплакалася, і я піддався.

Забираючи тещу до себе, я відразу її попередив, що як минулого разу не буде. Ми живемо так, як хочемо, а ви до нас не лізете зі своїм уставом. Вона погодилася. Спочатку все було добре.

Та потім знову почалися «концерти». Тепер теща діставала нас по-іншому. Телевізор тепер був знову в її володарюванні, та що купувати й коли, ми вирішували самі. Тепер же вона взяла моду навідуватися до нас кожної ночі: то їй щось почулося, то їй кошмар наснився.

На роботі я місяцями ходив, наче зомбі! Уже начальник почав мені робити зауваження. А я що можу зробити? Теща ж спить цілими днями, а потім ночами нас дістає!

І знову не пройшло й року, як вона почала проситися додому. Я знову був радий, як дитина! Відвіз її особисто з надією, що більше їй до нас не захочеться.

Через декілька місяців теща вже просилася назад. Я був непохитним, відмовляв їй разів десять. Останній рік я прожив у спокої, мріючи, що так буде до кінця життя. Адже мені через три роки вже на пенсію, та й дружина не молода. Я мріяв відпочивати, робити, що хочу, чи принаймні висипатися.

Та, як бачите, теща знову тут. Уже декілька місяців живе з нами. Цього разу ніби все нормально, та я знаю, що тільки дай слабину, а теща знову на голову вилізе. У мене нерви вже як канати, натягнуті, треба постійно тримати себе в формі. Я сподіваюся, що тепер вона недовго в нас пробуде, бо я не витримаю.

Тож якщо ваші родичі будуть проситися до вас, бо їм сумно вдома, до магазину ходити важко чи їм сусіди, бачте, набридли. Не вірте жодному слову. Не перевозьте їх до себе ні в якому разі. Намагайтеся уникнути такої ситуації. Якщо батьки живуть в іншому місті, приїдьте до них, найміть доглядальницю, і забудьте про все, як страшний сон. Якщо ж вони живуть десь поруч, просто частіше приходьте до них самі, але не перевозьте до себе!

Запам’ятайте, бо я бачу, що ви десь такого віку, як і я. Скоро й ваша мама напроситься до вас або чоловікова, тож не повторюйте мої помилки».

Я сиділа на лавці й думала, чи правильна позиція цього чоловіка. Так, старі родичі іноді нас дістають. У них інші цінності, інший менталітет. Звичайно, вони хочуть економити, бо в них мала пенсія. Вони бачили в житті багато чого страшного, тож весь час готуються до гіршого. Ми ще можемо це зрозуміти, а ось наші діти цього взагалі не розуміють. Якщо ми не будемо доглядати за старими батьками, то який приклад подамо своїм дітям? Ми покажемо, що старих треба не поважати, а «відкараскатися» якомога скоріше й дешевше! Хто ж тоді нас буде доглядати в старості.

У чомусь цей чоловік може й правий, але я так ніколи не вчиню ні зі своєю матір’ю, ні зі свекрухою. Усі ми заслуговуємо на хорошу старість і на гарне ставлення. Тож кому нас доглядати, як не дітям!