З Петром ми одружилися чотири роки тому. Познайомилися на роботі. Обоє стажувалися на вільні посади. От тільки мене прийняли на роботу, а його ні. Та ми всеодно продовжили наше спілкування і завершилося воно одруженням.
Через два роки після весілля ми стали батьками. У нас народилася голубоока донечка з золотавими кучериками. Справжня красуня і дуже схожа на мою маму.
Перший рік батьківства нам дався особливо важко. Ми постійно сварилися. Я втомлювалася з дитиною. А чоловіка втомлювало те, що дитина плакала і не давала спати вночі. Але ж ми обоє дорослі люди і розуміли, що таке маленька дитина вдома. Принаймі мені так здавалося.
Чоловік почав все частіше затримуватися на роботі і пізно повертався додому. Та я на це не зважала. Мала багато клопоту і з дитиною, і по дому.
Коли донечці виповнився рік мені стало простіше, легше. Ми з чоловіком почали разом гуляти з дитиною в парку і по місті. Наші стосунки наче налагодилися.
А ще через рік до мене зателефонувала жінка. Пропонувала свої послуги няні на кілька годин на день, наче з якоїсь агенції. Мене це зацікавило і ми домовилися про зустріч. От тільки при зустрічі ця жінка мені сказала:
– Я коханка вашого чоловіка. І мені прикро, що так вийшло. Я не знала, що він одружений і має дитину. Між нами все закінчено.
З чоловіком ми розійшлися. Я не захотіла пробачати зради. А от з цією жінкою ми стали подругами. Хто б міг таке подумати. Але вона справді хороша і щира жінка.
