Можливо, я отримаю осуд у свій бік, але це не зупинить мене розповісти ту життєву історію, у якій я опинилась… Це бумеранг?
У моєму житті не було жодних проблем у 25 років. Хороша освіта, а після неї високооплачувана робота, що й забирала всі мої можливі «проблеми». Оренда квартири у центрі столиці, на сніданок тости з авокадо, на обід я ходила у кафе з подругами колегами, а на вечерю надавала перевагу легким салатам та йогуртам. Ніколи ні у чому себе не обмежувала, проте завжди була худенькою (але високою).
Справжньої любові у цьому віці у мене й досі не було. Не те щоб я нікого не любила, чи була надто перебірлива, але мені вистачало платонічної любові до якогось красеня, що відповідав мені таким же захопленими поглядами.
Я ніколи нікого не потребувала для забезпечення своїх бажань. Захотіла найдорожчий телефон – придбала. Машину? Позбирала б один рік і ось уже виїжджаю нею зі свого нового гаража! Власне житло? Ну, нічого, трохи економила і вже відкривала б його ключами. Але от з квартири все і пішло не так… Я вважала, що я ще надто «молода» для такого, тому займуся цим після створення сім’ї. Хто ж знав, що такі думки потім обернуться проти мене…
Після 25 років я відчула, мов переступила якусь сходинку. Оглянулась навколо і зрозуміла, що навколо мене всі вже мають сім’ї, дітей та щасливі у шлюбі, а я починаю «гнити» у самотності. До того ж на роботі все частіше з мене кепкували й називали «старою дівою, а дехто серйозно давав поради, що пора б почати носити коротші спідниці чи блузки з відкритим бюстом, бо інакше справа далеко не піде. Я на все це віджартовувалась, але на мене все одно це впливало, тому при зустрічі з ним я була на певному рубежі….
Познайомились ми випадково, і далі він просто не відставав від мене. Оресту 22, але одружений він ще з 18 років. За 4 роки спільного шлюбу у них ще досі не було спільних дітей, що, напевно, було головною причиною такої його поведінки.
Після нашої першої зустрічі він мене знаходив всюди, забирав звідки завгодно й дарував безліч подарунків. Я зовсім нічого до нього не відчувала, але він підкупив мене своєю увагою й постійними твердженнями про те, що між ним з дружиною все скінчено і ледь не з брудом її мішав.
Я на всі його розмови лише коротко посміхалась й повторювала, що ми зможемо з ним зав’язати якісь стосунки, коли у мене на руках буде офіційне підтвердження про розлучення. Схоже, він не хотів втрачати таку «здобич», і я таки побачила бажаний папірець.
Я не відчувала якогось кохання, чи закоханості, хіба симпатія, але не до нього, а до його щирих почуттів до мене. Я була впевнена, що на них ми багато чого зможемо побороти й головне будемо поважати один одного. Власне, так і було. Ми одружилися, пишне та красиве весілля, а через рік я дізналась про вагітність.
Здавалося б, бери й плач від щастя, але у той же день я дізналась, що чоловік мені зрадив і має їхати у лікарню, щоб вирішити цю «проблему». Я довго на нього ображалась, але пробачити змогла, а потім помітила, що він почав постійно пригублювати до чарки. Минали місяці, а захоплення перетворилось у залежність.
Зараз у мене на руках трирічний Сашко та п’ятимісячна Олеся, і ми у трьох святкуємо Новий рік у моєї мами, бо наш батько знову пішов у запій, і про нього нічого не чути вже 2 дні. А наше житло, яке ми купили після весілля, він пропив. Я не ходжу на роботу, й тому ми змушені тулитися з мамою, батьком та двома крихітними дітьми у двокімнатній квартирі.
Я намагалась з ним говорити, лікувати, та все не має сенсу. Невже це бумеранг за те, що я зруйнувала його сім’ю тоді?