– Нормальні жінки вдома сидять і займаються господарством! А ти? Тільки й вимагаєш від мене: то грошей, то допомоги! – заявив мені чоловік

Я вийшла заміж одразу після закінчення навчання. Я була молодим спеціалістом, тому роботу знайти було важко. У чоловіка вже була гарна кар’єра, тож я влаштувалася працювати за копійки, просто щоб набути досвіду. Чоловік віддав мені свою карту, хоча заробляв утричі більше, та ще й по дому допомагав. Та така ідилія проіснувала недовго.

Я закохалася в майбутнього чоловіка ще в школі. Він відповів мені взаємністю, хоча й був старшим. У нас не було стосунків, лише якийсь флірт, і він усе повторював, що дочекається, поки я підросту. І яким було моє здивування, що він все-таки дотримав слова.

Ми почали зустрічатися, коли я закінчила школу. Андрій зробив мені пропозицію ще коли я була на першому курсі (він тоді вже закінчував навчання), я погодилася, але поставила умову – ми одружимось тільки після того, як я закінчу університет. Дітей ми рано не планували, але ж знаєте, як буває, сумісне життя – одруження – діти, а навчання потім закінчувати ніколи, тож я вирішила спочатку отримати диплом.

Після закінчення університету ми влаштували весілля. Андрій на той час вже зробив кар’єру, мав непоганий заробіток, тож влаштували ми все досить помпезно, і навіть у весільну подорож поїхали на тиждень.

Після весілля я почала активно шукати роботу. І нарешті знайшла. Оскільки я не мала ще досвіду роботу, мене взяли стажистом. Звичайно, зарплатня була просто смішною, і принаймні втричі меншою, ніж у чоловіка. Проте він радів разом зі мною. Крім того, він віддав мені свою зарплатну карту, оскільки я й продукти купувала, й все для дому, й комунальні платила, то чоловік вирішив, що гроші мають бути в мене. Сказав, що я свою зарплату можу витрачати на «жіночі штучки» – нігті, вії, волосся, тобто, на догляд за собою.

Я невимовно раділа, вважала, що мені пощастило з чоловіком, як нікому іншому. Крім того, що він віддавав мені майже всю зарплату, він ще й по господарству мені допомагав. Та це тривало всього декілька місяців. А потім у нашому житті з’явилася вона… та, що стала для чоловіка найголовнішою!

Почалося все з того, що чоловік захотів купити машину. Я вирішила, що тепер ми будемо економити та відкладати, та Андрій так загорівся цією ідеєю, що просто взяв авто в кредит! І навіть не порадився зі мною! Та далі – гірше. Він знайшов собі підробіток. Почав все частіше затримуватися на роботах. Став дратівливим, постійно втомленим. Карту він свою в мене забрав, та ще й перестав допомагати по господарству, абсолютно.

Чоловік не реагував на мої просьби про допомогу. Навіть тоді, коли зламався холодильник, коли почав протікати кран на кухні, коли у ванній трубу прорвало. З усім я повинна була справлятися сама. Я стала майстром на всі руки. А чоловік усе носився зі своєю машиною. При цьому він навіть не міг заїхати за мною після роботи чи купити продукти, усе лягло на мої плечі. І додому з великими клунками я ходила пішки. Добре, хоч стажування закінчилося, і я почала отримувати відносно нормальну зарплатню.

Через декілька місяців мені це обридло. У вихідний я вирішила поговорити з чоловіком. Я висказала йому все, що думаю, та вимагала допомоги.

– Нормальні жінки вдома сидять і займаються господарством! А ти? Тільки й вимагаєш від мене: то грошей, то допомоги! – заявив мені чоловік. І я вирішила, що тепер кожен сам собі готує, сам за собою прибирає та сам собі купує їжу.

Я знову відчула себе живою. Мені багато не треба було: прийшла додому, зробила салатик, вимила одну тарілку – і готово! Чоловік спочатку ходив по ресторанах, та коли йому хотілося їсти вночі чи треба було випрати одяг, то перед ним поставала просто невирішувана проблема, адже він не міг сам нічого зробити – ні зробити покупки заздалегідь, ні поставити прання вчасно, щоб не ходити в несвіжому одязі.

Через декілька тижнів чоловік здався. Почав просити, щоб усе стало, як раніше: він віддасть мені карту, я буду робити все по дому, а він просто буде працювати та відпочивати. Але я не погодилася, сказала, що він повинен мені допомагати, хоча б чоловічі обов’язки по дому виконувати. Та він почав знову свою пісню про «нормальних» жінок, які сидять удома й не працюють.

Після цього я зрозуміла, що ми не знайдемо спільну мову. Ми подали на розлучення. Я з’їхала на винайману квартиру, переживала, як я буду справлятися. Та вже зовсім скоро отримала підвищення. Тепер я нормально заробляю, живу сама й нікого не обслуговую. А якщо в мене й буде другий чоловік, то такий, який буде розділяти зі мною домашні обов’язки й не намагатиметься «всадити» мене вдома, а буде поважати мою думку й мої бажання. А як це перевірити, я вже знаю!