Мої батьки розлучилися коли мені було сім років. Життя у них не склалося. Хоча обоє хороші, от тільки коли окремо.
Батько у мене мав дуже запальну натуру, його було доволі легко вивести із себе. Крок вправо, крок в ліво – батько влаштовував скандал. От мамі врешті-решт це набридло і вона пішла від нього.
Пізніше батько одружився з новою жінкою. Вона мені одразу не подобалася, так само як і я – їй. Інколи я приходила вгості до батька, і завжди намагалася обирати такий час, щоб її не було вдома.
Одного дня мені зателефонувала сусідка і сказала, що батько помер. Він порався біля машини і впав. Як сказали лікарі – у нього обірвався тромб.
Я одразу помчала і організувала все, як потрібно було. Татова дружина весь цей час стояла осторонь. Коли я звернулася до неї за допомогою, то вона сухо мені відповіла:
– Ти і сама добре справляєшся! Я не буду тобі заважати!
То ж я сама все і вирішила. А потім почала займатися документами, так як потрібно було прийняти спадщину.
От тільки татова дружина вирішила, що вона і надалі житиме і татовій квартирі, їздитиме на його авто. Бо все належить їй, так як вона його дружина.
Ця нахаба на мене ще й до суду подала позов. Мовляв, я з батьком не проживала більше двадцяти років і не маю права на усе його майно.
А що вона такого зробила? От мені дуже цікаво. Вона палець об палець не вдарила, коли тато помер. Все робила я.
Спочатку я навіть почала хвилюватися. Таки вона офіційна татова дружина. Хоча заповіт тато склав давно, за кілька місяців до того, як одружився з нею.
Хоч запальний, та розумний чоловік він був. Та й все майно він придбав ще задовго до зустрічі із нею. Квартиру – так взагалі тоді, як ми разом з мамою з ним жили.
Перед судовим засіданням я хвилювалася не на жарт. До того ж мене розізлило те, як татова вдова воркувала в машині перед початком суду, із якимось чоловіком. З яким навіть обійнялася.
Мій адвокат заспокоював мене і переконував, що правда і закон на нашій стороні. Коли суддя зачитував рішення – я нічого толком й не чула. Мої думки були про те, якою б була реакція мого батька на це все.
Вже виходячи із суду я побачила злісний погляд Інни Петрівни, татової дружини. Тоді запитала у адвоката в чому справа, на що отримала відповідь, що ми отримали повну перемогу в суді.
Знаєте, я раділа. Як тільки змогла – виселила Інну Петрівну з татової квартири і ключі від машини забрала. Вона нахаба ще та.
