От, я не розумію, невже реально хтось може зустріти своє кохання після 60-ти? Ну, гаразд, припустимо, що так і сталось, то невже обов’язково відразу одружуватися? Та кому ж це на старості літ потрібно?
30 років у прекрасному та щасливому шлюбі обірвалися для моєї мами дуже неочікувано. В один день тата забрали у лікарню, а наступного повідомили, що він уже не з нами. Я знала, яка сильна любов до нього завжди жила у її серці, тому вирішила якось її допомогти пережити це та забрала до своєї сім’ї.
У нас з чоловіком двоє дітей і живемо ми у невеличкому приватному будинку. Звичайно, роботи у господарстві, виховання дітей та звичайну роботу досить важко поєднувати, тому запрошення мами не тільки для неї стало рятувальним колом, але й для нас самих, тому що дещо по дому та з дітьми нам почала допомагати мама і життя значно полегшилось.
Я була впевнена, що всіх це влаштовує і мама відчуває себе корисною та щасливою поруч з нами. У домі завжди панувала комфортна атмосфера, без сварок та непорозумінь.
Пройшло десь півроку, як мама мені повідомила, що ввечері збирається піти на якусь зустріч для самотніх літніх людей. У той момент я й не знала, що сказати. З одного боку, я була рада, що вона хоче спілкуватися з новими людьми, а з іншого не могла збагнути, як вона так швидко відійшла від втрати чоловіка і захотіла нових побачень? Проте, ні одне із суджень я не висловила.
Повернулась вона радісною і довго розповідала про її нових друзів. Тепер вона ходила туди щосуботи й це мене дещо напружувало, оскільки раніше у вечір суботи вона відвозила дітей на танці, доки ми з чоловіком мали вечір для себе і тепер ми залишилися без нього.
Через місяць вона повідомила, що у неї з’явився чоловік, з яким вона відчуває себе щасливою і коханою. Вона називала його «спорідненою душею», а я думала, що це тимчасове захоплення. Все частіше вони почали разом гуляти, ходити у театр та кіно, а я продовжувала чекати, коли цей «цирк» закінчиться.
Та минуло півроку, як вона мені повідомила, що вдруге одружується.
– Та як ти смієш? Тобі 62 роки, а ти надумала одружуватися? Тільки півтора року минули з моменту, як тата не стало! А про онуків ти подумала? – кричала несамовито я, озвучуючи всю злість, що накопичувалась у мені впродовж місяців.
Мама почала плакати, зібрала речі й повернулась до себе додому. Ми ігнорували один одного приблизно місяць. Я не могла змиритися з тим, що вона проміняла мене на якогось чоловіка і не хотіла більше нам допомагати.
Минуло два тижні з моменту, як вона повідомила, що одружилась і запросила на «сімейну вечерю», я відхилила її пропозицію, обґрунтовуючи це тим, що вона зрадила батька, мене та онуків й обміняла нас на незрозумілого чоловіка, з яким знайома менш як рік. Я невпевнена, що готова підтримувати з нею зв’язок.
Що ви думаєте про цю всю ситуацію?
