На знак подяки вона запросила мене на чай. В1дмовитися не було як

Раніше я був сором’язливим хлопцем. Навіть до дівчат боявся підійти. Добре, що колись моя перша дівчина підійшла познайомитись сама. Я давно за нею спостерігав, але наважитися підійти, зробити перший крок не міг.

Людмила була незвичайною дівчиною. У нас зав’язалися романтичні стосунки. Вона чекала, коли я їй зроблю пропозицію. Я довго не міг про це заговорити, але все-таки наважився і запропонував їй стати моєю дружиною.

Таким чином ми, нарешті, побралися. Взагалі у нас з нею не було ніяких секретів. Ми довіряли один одному. Я допомагав дружині в усьому, особливо тоді, коли вона була вагітна. За нею слідкував, не давав нічого робити, оберігав її, як зіницю ока.

В нас народились дві чудові дівчинки. Вони об’єднали наші серця та душі ще більше. В нас була найщасливіша сім’я, така, про яку усі мріють.

Та в одну мить наша ідилія зруйнувалася. Сталося це зовсім не очікувано.

Одного разу, зимовим вечором, я їхав автомобілем з відрядження. Помітив на узбіччі молоду дівчину. Вона стояла, піднявши на шубі комір, і переминалася з ноги на ногу. Було видно, що вона замерзла.

Я вирішив її підвезти додому. На знак подяки вона запросила мене на чай. Відмовитися я не міг, бо був, наче заворожений. Ми обмінялися номерами телефонів.

Звичайна метушня, буденність мені почали набридати. Я весь час думав про неї. Вона не була схожою на мою дружину. Мені захотілось чогось нового, якихось нових відчуттів та вражень. Та незнайомка мене просто зачарувала!

З нею ми таке виробляли у ліжку! Навіть не припускав, що так можна! Я був від неї у захваті, а без неї – божеволів! Став частіше бувати у Рити, обманював дружину, що їду у відрядження.

Люда помітила, що я не так ставлюся до неї, як раніше, відчула холод моїх почуттів. Подружній обов’язок я вже не виконував, мені вистачало близькості на стороні. Одного разу Люда спитала, чому я охолонув до неї?

Я зізнався, що у мене з’явилась інша жінка. Дружина не влаштувала мені істерику, просто відпустила до коханки. Як я зрадів, що  вже не буду брехати, що ми будемо разом назавжди з моєю Ритою!

Коли вона відчинила двері, я помітив подив у її очах. Вона була шокована, побачивши мої валізи з речами. Я сказав їй:

– Нарешті ми будемо разом. Нам ніхто тепер не заважатиме. Я пішов з дому, моя дружина про все знає.

Та отримав наступну відповідь, після якої я довго не міг прийти до тями:

– Мене все влаштовує. Я не хочу жити з тобою! Іди, куди хочеш! Якщо захочеш розважитись, буду тебе чекати! А сім’ю заводити я не збираюся!

Я був неприємно вражений! Тільки зараз почав розуміти, що такої дружини, як моя Людмила, годі й шукати! Мені дуже соромно, що я так вчинив. Що мені робити? Чи простить мені дружина, що я її зрадив?