– Ну, не даремно ж нас Настя на весілля не запрошувала! А ти що думала?! – Звичайно, моя подруга вкотре мала рацію!

Моє дитинство – це те, про що я говорю завжди з усмішкою на обличчі. Воно було переповнене позитивних емоцій. Мабуть, у цьому головну подяку потрібно висловити моїм батькам, що ростили мене у повній сім’ї та давали чудовий приклад стосунків між чоловіком та жінкою. А наступні кому варто подякувати були мої дві близькі подруги, Настя та Інна, з якими ми постійно знаходили собі пригоди! Ми жили близько одна до одної, тому разом проводили дуже багато часу, інколи складалось враження, що ми сестри, які й дня один без одного не проживуть! Це було чарівне почуття, й мені здавалось, що всі заздрять нашій сильній дружбі.

Після закінчення школи все змінилось, але це було очікувано. Ми вступили в університети у різні міста, знайшли нових друзів, але коли приїжджали у рідне місто, то завжди гуляли одна з одною, підтримували зв’язок. Хоча ми й не були разом постійно, як завжди, але від цього наша дружба тільки міцнішала. Ми навіть гуляли один в одного на весіллях, а потім почали дружити сім’ями й чекали, коли почнуть товаришувати наші діти.

Після народження дітей, ми часто гуляли разом, допомагали один одному, чим могли, навіть просто порадами. Загалом, наша дружба міцніла, як ніколи.

Коли моїй дитині було 3 роки, я раптово дізналась, що мій чоловік зраджує мені. Думати, що робити я довго не збиралась, і подала з ним на розлучення. Після цього не могла я більше довіряти чоловікам, тому моє особисте життя не зазнавало жодних змін. Інна ж мала двох діток і чекала на народження третього, ми з нею на чоловічих шиях не звикли сидіти, тому підпрацьовували хоча б на півставки, а нещодавно й онлайн-роботу освоїли, великих грошей не отримали, але щось та й мали, щоб забезпечити нашим дітям хороше життя.

З Настею все складалось трохи інакше, ми прекрасно спілкувалися й підтримували її, коли вона розлучилась з першим чоловіком (бо він почав пити й підняв на неї руку), й коли вона була сама, а от після одруження з іноземцем (він її взяв з хлопчиком від першого шлюбу) вона стала з нами менше спілкуватися.

Ми продовжували спілкування лише дзвінками з Настею, бо та більше не хотіла з нами особливо бачитися й ось недавно ми довідалися, що одружився її син. Вони відсвяткували пишне весілля, й мені стало на душі якось скорботно, бо ж ми були такими хорошими подругами, а тепер нас навіть на весілля не покликали.

Інна завжди мала на все свою думку, й цього разу вона не забула розповісти мені свою правду.

– Ну, не даремно ж нас Настя на весілля не запрошувала! А ти що думала, що вона домогосподарок запросить на гостину до банкірів з великими гаманцями? Я тебе прошу! Вона завжди вміла чужі гроші рахувати, от і наші порахувала, що нічого більшого за красивий посуд ми їй не подаруємо, а таке вони й без нас можуть придбати!

Хоч я і хотіла якось заперечити Інні, та це було б даремне заняття, бо в душі я точно знала, що Настя у всьому шукала вигоду й була ласою до грошей, тому й тут ми пішли у неї на другий план…