ЖИТТЯ

– Ну скільки можна на це ображатися? – запитала мама у доньки, яку покинула 16 років тому

Віка не могла спокійно спати вже тиждень, її постійно снилось щось погане, що ніяк не містилось у її голову. А почалось все це з появи її біологічної мами, тітки Орисі, яку вона не бачила аж 16 років і яка тепер вирішила стати для неї близькою людиною.

– Вікусю, щось ти сама не своя, вся гориш, чи де не простудилась! – говорила бабуся, міцно притискавши до лоба дівчини теплу руку.

Всі ці роки вона була для Віки найріднішою людиною, сама її виховувала, годувала, у всьому допомагала і зовсім не хотіла, щоб тепер поява горе-мами могла щось змінити.

Реклама

Спогади бабусі не полишали її уже цілий тиждень. Той самий день, коли Орися, її племінниця, залишила доньку на Марину, її рідну сестру. Як вони разом про неї турбувалися, тому що попри те, що у кожного було вже своє життя, але зв’язок вони не втрачали. А потім Марини не стало і тепер лише вона доглядала ще маленьку семирічну Віку.

Марина довгий час була самотньою жінкою, чоловіка її не стало і вона присвятила своє життя вихованню доньки Орисі. І чим більше мама старалась для доньки, тим розбещенішою вона росла. Бабуся Оля довгий час намагалась наставити сестру, показати, що вона тільки гірше дитині робить, але та нічого і чути не хотіла. Доки сама не побачила, що її Орися виросла гулящою дівкою, яка губила своє життя.

Коли її було 17, то Орися покинула мамину квартиру, ті довго її шукали, виявилось, що вона жила з якимось чоловіком, який любив «пригубити» і був старший за неї майже на 20 років. Повертатися додому вона відмовлялась. Сталось це лише через півтора року, коли у неї народилась Віка і вона принесла її Марині, щоб та виховувала онучку, залишила документи, і знову зникла.

Доки Марина сиділа з онучкою, Оля допомагала їй фінансово, аж до неї переїхала, щоб легше зі всім справлялися. Оля все одно не мала сім’ї тому була лише рада, поняньчити Віку.

З часом Марина все частіше втомлювалась, у неї були сильні головні болі. Оля її змусила піти до лікарів, а ті лише невтішно похитали головою – лейкемія. Через рік її не стало і тепер Оля сама гляділа Віку, переоформила всі документи на себе. Орися не з’явилась навіть на п0хорон власної мами.

Час біг і єдине, чого боялась Оля – це того, що одного дня Орися повернеться і відбере у неї Віку. Вона чула про племінницю багато поганих новин, місто маленьке, чутки постійно ходять, мов вже й у тюрмі відбула і кількох чоловіків поміняла.

Віка ніколи не запитувала, де мама, вона її боялась. Боялась, що одного дня вона відбере її у бабусі, яку вона любить.

І одного дня страх двох жінок став реальністю. Мама об’явилась й захотіла зустрітися з донькою. От тоді їм двом і почали снитися кошмари.

Через тиждень Орися приїхала, стояла на порозі, легко обняла двох жінок і пройшла на кухню. Виглядала вона, м’яко кажучи, жахливо, до доньки приїхала з пустими руками.

– Ну, ти мене це, пробач. Чого там на такі дурниці ображатися? – говорила вона, посміхаючись.

Віка лише кивнула головою, а тоді горе-мама попросила поговорити з бабусею Олею, щоб донька вийшла.

– Я потрапила у важку ситуацію, мені потрібно багато грошей. Ви з Вікою захопили всю мамину квартиру і я знаю, що це не чесно, тому поверніть мені хоча б третину грошей і я вас більше не потурбую, а якщо ні, то я подам у суд.

– Подавай – спокійно промовила Оля – Твоя мама була розумна і ще за життя переписала все своє майно на Віку, а тобі я лише з доброти душевної можу дати кілька сотень на продукти і йди.

Орися пішла з кількома сотнями гривень і погрозами судом додому, а Ольга відправилась у кімнату онучки. Вона сиділа на ліжку й плакала.

– Ти розчарувалась, що ви мало спілкувалися?

– Ні…. – відповіла вона – Просто я вдячна Богу, що у мене є ти та була бабуся Марина. Мені страшно уявити, де б я могла опинитися, якби не ви…

Реклама

Також цiкаво:

Close