Кілька років я працюю молодшим менеджером в інформаційній компанії. Нещодавно один з керівників відділу отримав підвищення, а, отже, звільнилося його вакантне місце, й хтось з таких, як я, міг його отримати. Все залежало від рішення, яке прийме наш начальник. Й тут моя подруга почала вмовляти мене піти з ним на побачення.
Річ у тому, що наш начальник вже давно на мене задивлявся. Однак він не робив ніяких кроків, оскільки знав, що я маю чоловіка. Та на роботі він завжди приділяв мені більше уваги ніж іншим. То посміхнеться, то пригостить кавою, то відмітить якось мою роботу. А тут подруга вигадала, що якщо я сходжу з ним десь повечеряти, то посада неодмінно буде моєю.
«Ну той що, що ти заміжня. Сходиш один раз на побачення. Зате отримаєш бонус. Подумаєш, один раз повечеряєте десь. Я б на твоєму місці вже давно б його сама запросила. Фортуна в тебе прямо у руках, а ти не хочеш скористатися шансом. Будеш потім собі лікті кусати, що не наважилася,» – вона ще довго цвірінькала мені у вуха про це. Але я не можу ось так піти з іншим чоловіком до ресторану. Для мене це зрада. Я кохаю свого чоловіка й не хочу зруйнувати довіру у наших стосунках заради посади. Хоча з іншого боку на це можна дивитися як на ділову зустріч, де ми будемо обговорювати робочі питання.
Однак я все одно не можу себе переконати зробити такий крок. Гадаю, що варто все розповісти чоловікові й чекати його дозволу. Думаю, що він зрозуміє й не побачить в цьому нічого страшного.
