Скажу чесно, що одруження у 17 років не було моєю забаганкою, так вийшло, що я завагітніла і тягнути часу не було. Мама намагалась мене відмовити від такого рішення, мов ще рано, а коли дізналась справжню причину, то дуже розчарувалась і повідомила, що перекинути онука на неї у нас не вийде, щоб ми на це навіть не надіялися. Я з дитинства звикла бути самостійною дівчинкою, тому перекидати свою відповідальність на маму і не збиралась.
Доки чоловік служив в армії, я народила й була змушена повністю нести цей тягар на собі. Догляд за дитиною мені подобався, а от прання, готування їжі й постійне прибирання дуже вимучувало, але навіть коди сил зовсім не залишалось, я не зверталась за допомогою до мами, з якою досі жила, бо розуміла, що вона й так нас утримує, а це вже багато.
Згодом я звикла до такого режиму життя і за допомогою до мами не зверталась. Розуміла, що вона також була одиначкою і нас виховувала сама, а отже знайшла у собі сили для цього, і я зможу їх знайти.
Повернувшись з армії, чоловік повідомив, що знайшов собі нову жінку і покинув мене. Я була розбита, але не довго, бо згодом познайомилась зі своїм другим чоловіком, що прийняв мене та мого сина, як рідних.
Зараз мені 50. Молодша дочка, народжена у другому шлюбі, ще підліток, а от син кілька років тому одружився, й у них вже народилась дівчинка. Невістка у мене хороша, хоч і дуже вимоглива. З нашою сім’єю вони жити не захотіли, а я цьому тільки й рада, бо так би частіше сварилися і негаразди виникали. Живуть вони за 5 хвилин ходьби від нас, тому я часто допомагала їм з онучкою, але останнім часом я тільки й те робила, що сиділа з нею, і мені це набридло. Я сказала сину та невістці, що втомилась сидіти з їхньою дитиною, вони ж її для себе народжували, а не для мене. Невже не розуміють, що я хочу пожити для себе?
Діти на мене сильно образилися, сказали, що всі бабусі лише мріють сидіти з онуками цілими днями, а я погана й неправильна. Але ж я і на роботу ходжу, і доньку маю, не вистачає у мене сил та терпіння ще й з онучкою постійно сидіти. Хіба є щось погане у тому, що я хочу відпочивати й проводити час з онучкою, коли маю справжнє бажання, а не коли мушу це робити?
Я повідомила дітям, що допоможу з онучкою, коли дійсно буде потреба, а не постійно.
⁃ Що ти таке вигадуєш?! Ти бабуся, ти повинна! – кричав до мене син.
Я й повірити не могла, що все обернеться саме так. Чому невістка не глядить дитину, у неї ж все одно декрет? А якщо вона не хоче, то нехай наймають няньку. Я також дивилась за дитиною сама, і мені ніхто не допомагав, але ж впоралась. Після цієї розмови діти дуже образилися на мене і не хочуть навіть у гості приходити. Я також горда і на компроміс йти не планую.
Хочу звернутися до всіх молодих батьків: якщо ви прийняли рішення народити дитину, то будьте готові до великої відповідальності й пам‘ятайте, що повинні з нею впоратися самі, бо не маєте права на когось її звалювати. Не потрібно думати, що батьки винні вам до кінця життя, вони вас виростили, і їм також потрібен відпочинок.
Я знаю, що знайдуться серед читачів і ті класні бабусі, що готові сидіти з дитиною до кінця життя, але я так не хочу, я хочу насолодитися життям та відпочити й відступати від свого бачення не хочу.
