Причиною нашого р0злучення з Богданом стала його зрада, хоч у нас і була трирічна дитина, і ми могли спробувати почати все спочатку, але я вже не хотіла.
На щастя, чоловік все одно був відповідальним й допомагав нам з донькою грошима. Через кілька років він одружився з італійкою й переїхав жити до неї. А коли доньці було чотирнадцять, він покликав її у гості. Ми не встигли й опам’ятатися, як донька повернулась додому та почала вивчати італійську, щоб навчатися там в університеті. У неї все вийшло, вона жила у батька та мачухи, поки навчалась в університеті.
Десь водночас не стало її бабусі, мами по чоловіковій лінії, і вона заповіла свою квартиру моїй доньці. Та не збиралась повертатися найближчим часом в Україну, тому сказала, щоб я здавала її в оренду, а гроші залишала собі.
Після того, як донька почала там працювати, вона ще довгий час намагалась переманити мене жити там, але я твердо стояла на тому, що хочу залишитися вдома, мені тут комфортніше, та й всі друзі й знайомі теж тут.
У мене була хороша робота, за яку я отримувала гідну платню, тому мені їх цілком вистачало на хороше розмірене життя, а коли з‘явився ще й дохід від оренди квартири, то я могла почати жити на широку ногу, але не хотіла, вирішила ці кошти відкладати й витрачати їх з розумом.
Незабаром я почала зустрічатися з чоловіком мого віку. Сашко був справжнім джентльменом і цікавим чоловіком, але у нього буди серйозні проблеми з фінансами. Він нормально заробляв і цього б цілком вистачило на забезпечення навіть нас двох, але у нього була погана звичка — він ніколи не обдумував свої покупки. Щось захотів — купив, навіть, якщо це йому завтра вже не знадобиться.
Після того, як ми почали жити разом, я продовжила мовчати про суму, накопичену за роки оренди квартири доньки, та про її існування загалом. Він досі здавався мені надто ненадійним у сфері фінансів.
Одного разу до нас навідався син мого співмешканця і почав просити у нас позичити йому 5 тисяч доларів на купівлю машини. Скажу чесно, що я могла б йому це легко позичити, та не хотіла викривати перед чоловіком, що у мене є такі гроші. Ми двоє відмовили йому, посилаючись на те, що у нас не має таких коштів.
З цього моменту минуло два місяці. До мене зателефонувала сестра й повідомила, що її доньці потрібна операція. Я відіслала її чималу суму грошей, близько 4 тисяч доларів, і надіялась, що чоловік про це не дізнається. Проте я буда надто неуважною і не помітила, що залишила чек про суму на тумбочці. Звісно, чоловік його помітив.
⁃ Ось така ми сім‘я, так? Для своєї сестри легко знайшла такі великі гроші, а для мого сина навіть пальцем не захотіла поворухнути? Чудово! – кричав чоловік.
Я намагалась поговорити з чоловіком, пояснити йому щось, але він мене чути не хотів. У той же день він переїхав від мене. Наскільки я знаю, то вони з сином зараз разом оплачують кредит за машину.
Звісно, мені шкода, що наше сумісне життя завершилось ось так, але я не вважаю себе у чомусь винною. Це були мої особисті гроші, і я могла їх витратити, куди хотіла і на що хотіла. Я не повинна допомагати чужим дітям розв’язувати їхні проблеми.
Що ви про це думаєте?
