Одного разу я пізно поверталася додому та побачила біля супермаркету дідуся. Я дізналася, що йому стало п0raно, і він вже дві години чекає на швuдку допомогу! Я вирішила сама відвезти його до лikapні

Мені 28 років. Я маю квартиру, машину та гарну кар’єру. Та щоб усе це мати, мені довелося пожepтвyвати особистим життям. Мій наречений пoкинув мене через ненормований графік роботи, сказав, що не може жити з жінкою, якої весь час немає вдома. Я думала, що мені вже не пощастить зустріти свою долю, та все вирішив випадок, коли я подумала допомогти дідусю…

Я часто затримуюся на роботі до 12 години ночі, а іноді й більше. Через це в мене зовсім немає часу на особисте життя. Та моя робота мені подобається, приносить гарний дохід, тому я вже маю свою квартиру та машину, допомагаю батькам та сестрі грошима. Але все ж таки, як і кожній жінці, мені хочетілося мати особисте щастя.

Того вечора я поверталася додому з роботи о 10 вечора. Я вирішила заїхати до супермаркету та купити якихось готових страв, щоб не перекусити перед сном та не готувати завтра зранку. Якщо чесно, я часто так робила, адже не хотіла витрачати час на приготування їжі. Часто я замовляла обід чи вечерю в ресторанах, та тепер щаслива, що того вечора вирішила заїхати до супермаркету.

Поруч з супермаркетом сидів дідусь, він виглядав хворобливо, та я не звернула уваги, просто пішла у своїх справах. Коли я хвилин через 20 вийшла, то побачила, що дідусь усе ще сидить на місці. Мені здалося, що йому дуже погано. Я підійшла та запитала, чи все в нього гаразд.

Чоловік сказав, що він пішов до супермаркету, та в нього заболіло серце. Співчутлива касирка викликала швидку, але та все не їхала. Я запитала, чи давно він чекає, і виявилося, що вже понад дві години!

Я вирішила сама відвезти дідуся до лікарні. Та все виявилося не так просто. На парковку поряд з медичним закладом нас не пустили. Я бачила, що дідусю вже дуже погано, тому швиденько припаркувалася якомога ближче до лікарні.

Далі черговий лікар нас відмовилася приймати без грошей! Я дуже переживала за діда, а в нього при собі грошей не було. Я відвела лікаря вбік, сказала, що заплачу, та попросила зробити все, що належить. Дідуся госпіталізували. Мене медсестра попросила привезти найнеобхідніші речі, а лікар дала список необхідних ліків. Дідусю щось дали, йому стало легше, і він заснув, тому я навіть не мала змоги запитати, де він живе, та чи треба комусь повідомити про його госпіталізацію.

Я поїхала до цілодобового супермаркету, купила все необхідне, потім заїхала в аптеку, накупила ліків. Коли я повернулася до лікарні, було вже за другу годину. Дідусь прокинувся, мені дозволили його побачити. Він сказав, що його дружина та син, напевно, сходять з розуму та попросив заїхати до них. При собі в нього не було телефону, а номер мобільного сина він не знав, тож довелося їхати на інший кінець міста посеред ночі!

Я вже підрахувала, що сьогодні мені поспати так і не доведеться, та подумала про те, як би я переживала, якби щось подібне сталося з моїм батьком, та вирішила їхати. У квартирі дідуся ніхто не спав. Його дружина відчинила мені зі сльозами на очах. Вона сказала, що вони вже обдзвонили всі лікарні, нічого не дізналися та почали підозрювати найгірше, а в поліції їхню заяву приймати не хотіли…

Син дідуся хотів вже їхати до батька, та я пояснила, що з ним усе гаразд, і зараз їхати в лікарню немає сенсу. Він подякував мені та запросив випити чаю. Я погодилася. Ми всю ніч просиділи на кухні. Андрій розповів, що він розлучений, у нього є син, йому 8 років. Син жив з Андрієм, тому що його дружина вдруге вийшла заміж, і син їй заважав. Я розповіла про свою роботу, нареченого, який мене кинув ледве не перед весіллям… Так ми говорили про життя до самого ранку.

Потім я поїхала на роботу, а Андрій – до батька. Ми обмінялися номерами телефонів. Декілька місяців тому ми почали зустрічатися. Тепер живемо разом. Андрій працює в банку, приходить додому раніше, вчить з сином уроки, гуляє, а тоді готує для мене вечерю. Це просто неймовірний чоловік, і разом з ним мені дуже добре. З його сином ми знайшли спільну мову, звичайно, спочатку він не хотів сприймати чужу «тьотю», та тепер ми друзі.

Я не перестаю дякувати тому випадку, завдяки якому в мене зараз є справжня сім’я. І я дуже щаслива!