ЖИТТЯ

Одного разу я побачила біля супермаркету бабусю. Вона попросила в мене грoшей на хліб. Я дала їй триста гривень, а потім вирішила прослідкувати, на що ж вона їх витратить. Те, що я дізналася, мене ш0кyвало!

Я часто зустрічаю бабусь, молодших жінок та чоловіків, які біля супермаркету просять милocтиню в перехожих. По змозі я даю гроші всім, але по 10-20 гривень, адже незрозуміло, на що саме вони їх витратять. Та того разу я пoшкодувала бабусю, адже я бачила, що їй було дуже сopoмно прoсити гроші в людей. Я дала їй 300 гривень, а потім вирішила прослідкувати, як вона їх витратить.

Я маю ненормований графік роботи, тож часто у вихідні я «закуповуюсь» на цілий тиждень наперед. Того разу я теж вирішила піти до супермаркету та купити собі продукти. Біля магазину я побачила бабусю, що просила милостиню. Я часто бачу таких бабусь та дідусів, але намагаюся не давати їм багато грошей. Багато з таких людей я вже знаю в обличчя, та цю бабусю бачила вперше. Я помітила, що вона не дуже комфортно себе почуває. Вона начебто соромилася брати гроші в незнайомців і весь час ховала очі. Я подумала, що ця бабуся точно витратить гроші на продукти та дала їй триста гривень.

Реклама

Я пішла до супермаркету, але відмітила, що бабуся й далі продовжувала сидіти поруч з будівлею. Я купила собі необхідні продукти та вийшла на вулицю. Саме тоді бабуся почала збиратися. Вона встала, взяла капелюх, у який збирала гроші, дістала їх та сховала в кишеню, потім вона підняла свою сумку, на вигляд важку.

Реклама

Далі бабуся попрямувала у двори. Я подумала, що вона йде додому, але вона зайшла в будівлю, збоку якої було написано, що там розташована лазня. Це мене дуже здивувало, адже навіщо було цій бабусі йти в лазню? Я вирішила слідкувати далі. Через годину бабуся вийшла в інших речах. Далі вона зайшла в невеличкий магазинчик та вийшла з невеличким пакетом продуктів (напевно, після лазні грошей багато не залишилося).

Я продовжувала слідкувати за бабусею. Вона пішла поміж дворів і зайшла в якийсь сарай, я, не роздумуючи, зайшла за нею. Я подумала, що бабуся не знає, що я за нею йду, та й точно вже не має стільки сил, щоб щось мені заподіяти.

У сараї я помітила продавлений старий диван, стіл у такому ж стані, стілець та стару кішку. Бабуся насипала кішці їжі, погладила її, а потім обернулася та помітила мене. Бабуся дуже злякалася, а потім запитала, що я тут роблю. Я чесно відповіла.

Ольга Іванівна розповіла, що нещодавно шахраї обманом забрали в неї квартиру. Поліція цією справою займатися не стала, бо бабуся добровільно, зовсім без примусу переписала квартиру на чужих людей. Чоловік Ольги Іванівни загинув, ще коли вона була молодою. Єдиний син декілька років тому розбився на машині разом з дружиною, дітей у них не було. Більше родичів Ольга Іванівна не мала, тож залишилася зовсім сама. Нещодавно з’явилися люди, які обіцяли її доглянути в обмін на квартиру, та обіцянки своєї вони не дотрималися, єдине, що в неї залишилося – це оцей сарай.

Ольга Іванівна вже декілька тижнів жила в сараї. Це було декілька місяців тому, надворі було ще досить холодно. Пенсія в Ольги Іванівни мінімальна, тож вона змушена була вийти на вулицю та просити милостиню. Багато грошей у Ольги Іванівни йшли на лазню. Декілька разів на тиждень вона ходила туди, щоб помитися та випрати речі. Коли Ольга Іванівна розповідала це, то розплакалася. Вона сказала, що якби не тратилася на лазню, то їй би вистачало пенсії на продукти, але вона просто не могла вчиняти інакше, та й на ліки не вистачало, а здоров’я в жінки вже було не те.

Я залишила Ользі Іванівні пакет з продуктами. Прийшовши додому, я поділилася її історією в мережі. Майже відразу мені зателефонував старий товариш, він сказав, що Ольга Іванівна може поки що пожити в нього на дачі. Це було ненадовго, та все ж краще за сарай у мороз!

А місяць тому зі мною зв’язалася жінка. Вона сказала, що живе сама у великій квартирі, діти за кордоном, тож їй дуже сумно. Тетяна Володимирівна сказала, що Ольга Іванівна може жити з нею просто так, щоб була їй компанія. Тепер жінки живуть разом. Ольга Іванівна знайшла не просто житло зі зручностями та власною кімнатою, а й кращу подругу. А ми з товаришем приїжджаємо до подруг декілька разів на місяць – привозимо продукти та спілкуємося за чаєм.

Тож ніколи не проходьте повз, якщо думаєте, що можете допомогти! Може, ви справді одного разу врятуєте комусь життя.

Реклама

Також цiкаво:

Close