Одного разу, коли я виходив зі своєї квартири, ледь не наступив на коробку, у якій лежало немовля. Я, як принцип0вий х0лостяк, не оч1кував такого повороту подій!

Ще зовсім недавно я думав: життя нам дається лише одне і потрібно прожити його у своє задоволення. Для мене раніше кожен день був як свято. Хотілося гуляти, розважатися, робити те, чого забажає душа.

Я приходив додому дуже пізно. Не збирався ні з ким розпочинати серйозні стосунки. Приходив додому часто напідпитку. Але мені подобалося таке життя! Бути таким собі мачо – що ще потрібно для самовпевненості та чудового настрою? Тільки от тривало це зовсім недовго.

Одного разу, коли я виходив зі своєї квартири, ледь не наступив на коробку, у якій лежало немовля. Звісно, злякався дуже!  Через необережність міг наступити на маленьке дитя, яке тихенько собі спало!

Я пригледівся. На ковдрі лежала записка. У ній було написано, що я – батько цієї дитини! Спочатку розгубився, не знав, як мені діяти.

Потім зателефонував на роботу і попросив відгул. Далі я набрав номер своєї мами і порадував  її, що вона неочікувано стала бабусею. Вона приїхала майже відразу. По дорозі зайшла в аптеку, купила все необхідне для немовляти. Поки мати дивилася за дитиною (а це була дівчинка!), я шукав, хто ж мені її підкинув. Але все було даремно, я так і не відшукав маму своєї доньки!

Дівчинку залишив у себе, доглядав за нею сам. Інколи приїжджала мати мені допомагати. Пошуки я так і не залишив, все намагався знайти ту, яка мені дитину підкинула.

Я не знав, що мені робити з маленькою дівчинкою. Відповіді шукав в інтернеті. Через знайомого мені пощастило оформити усі документи на доньку.

Був я батьком недосвідченим, тому постійно телефонував у поліклініку, щоб отримати нову інформацію по догляду за дитиною. До мене часто приходила дитяча лікарка, яка мені розповідала, що і як треба робити моїй маленькій принцесі. Спочатку було дуже важко. Я не спав уночі, адже дитина весь час кричала. І тоді я плакав разом з нею.

Донечка страждала від коликів у животику, потім у неї почали різатися зубки. Мені було у той час дуже важко, але усі негаразди я подолав, дякуючи тій лікарці, що приїжджала до нас мало не щодня. Коли усі проблеми з немовлям залишилися у минулому я помітив, що дитячий педіатр – дуже приваблива жінка, молода і позитивна. Вона ніколи мені не відмовляла і приходила по будь-якому моєму виклику на допомогу. Пізніше я зрозумів, що в неї закохався.

Тепер ми живемо разом. І я не пошкодував ні разу, що все саме так сталося моя доля. Моє життя з того дня змінилося кардинально!