Я втомився, дуже втомився. Адже за стільки років, що я працюю за кордоном – у мене нічого нема.
Все частіше я задумуюся над тим, чому ж у мене нічого нема. Я більше двадцяти років працюю за кордоном. Як поїхав на заробітки, коли сину біло менше року – так і досі тут залишився.
Заробляю я не погано, навіть дуже добре. Гроші постійно передаю, пересилаю або привожу додому.
Єдине, що помітно – це ремонт в квартирі меблі. А де решта грошей – невідомо.
Одного вечора я сів і порахував скільки грошей я реально привіз і віддав дружині. Сума мене вразила. Ми могли купити як мінімум дві просторі квартири і все в них облаштувати.
Моя дружина не звикла працювати, та й жодного дня не була на роботі. То в декреті була на наших двох дітей, то пізніше займалася їхнім вихованням та навчанням.
От тільки я теж хочу відпочити і не працювати. Я теж втомився за ці всі роки. На собі економлю. Харчуюся дуже просто, одяг новий навіть не пригадаю коли купував.
А моя Люся привикла їсти дорого і вишукано. Мабуть я сам винен, що передавав всі найкращі продукти. От вона і звикла до них. Купує в нас такі ж. Я б теж хотів їсти і пармезан, і червону рибу щодня.
Не розумію, чому моя Люся думає тільки про себе. Одяг купує новий на кожен сезон, в салоні краси пропадає на цілий день. Для кого вона це робить? Я ж і так її не бачу, бо я в іншій країні.
Інколи дивлюсь на родини своїх друзів, з якими ми разом працюємо – в них все зовсім інакше. Дружини кожне євро складають на купку і не витрачають просто так.
От у мого колеги Степана, з яким ми разом тоді поїхали – вже купу всього. Його дружина Анна відкладала зароблені Степаном гроші і купила двом донькам по квартирі і по машині. Та й у Степана вдома в гаражі стоїть нова суто його автівка.
І вдома у них ремонт і нові меблі, техніка. Та й Анна гарно виглядає – зовсім не гірше, ніж моя Люся. Хоча їсть просту їжу і не відвідує салонів краси. Та й на роботу Анна вийшла як тільки діти пішли до садочка.
Не знаю, як мені почати розмову з дружиною. Одного разу я вже намагався її попросити, щоб була економніша, а у відповідь почув:
– Ти з нами не живеш стільки років, ми самі все життя. То це, що ти нам передаєш гроші – найменша компенсація за твою відсутність як в подружньому житті, так і в житті дітей.
Ось така подяка мені за те, що я все життя важко гарую. Навіть жодного доброго слова не почув.
