З самого дитинства я мріяла стати лікарем, тому у школі більше звертала увагу на предмети, які потрібні для моєї професії. Медичний університет я закінчила з відзнакою. Оскільки навчалася на бюджетній основі, після отримання диплома мене направили на роботу до глухого містечка далеко від столиці.
Народилася я і виросла у Києві, тому мені було незвично жити у маленькому містечку. Люди тут здебільшого займаються сільським господарством. Вишуканих нарядів на вулиці в містечку не зустріти. Я вже почала призвичаюватися до тутешніх звичаїв.
В лікарні мене цінували, як хорошого спеціаліста. Я завжди уважна і чуйна до своїх пацієнтів. Оскільки містечко невелике, то і лікарів тут не так багато. Мене призначили відповідальною за огляд дітей, але коли було багато дорослих пацієнтів, то я приймала і їх.
Відпрацювавши зміну в поліклініці, я йшла на виклики до своїх маленьких пацієнтів додому. Одна із таких дівчаток кардинально змінила моє життя.
Я прийшла на виклик в один із будинків неподалік виділеної мені лікарнею квартири. Дівчинка скаржилася на біль у горлі та високу температуру, яка трималася декілька днів. Я оглянула Марійку і поставила діагноз ангіна. Коли нахилилася над нею, вона відкрила очі та сказала: «Ви так схожі на ангела. Я б хотіла, щоб ви завжди були з нами. Одружуйтеся з моїм татом». Я зніяковіла, ніжно посміхнулася у відповідь і сказала, що подумаю, але дівчинка для цього повинна швидко видужати.
Коли ми з Сергієм, Марійкиним татом, розмовляли на кухні про лікування його дочки, чоловік попросив вибачення за її слова. Він пояснив це тим, що дівчинку він виховує один, тому їй не вистачає жіночої уваги. Звичайно, що я не образилася, адже розуміла, що в 4 роки від дитини можна очікувати будь-яких слів. Я написала список ліків, які потрібно купити в аптеці та роз’яснила спосіб їх приймання.
Біля під’їзду мене зустріли турботливі сусідки моєї нової пацієнтки. Вони й розповіли мені, що дружина покинула Сергія та поїхала з черговим кавалером в Італію. Чоловік виховує доньку, як може, але бабусі вже вирішили, що йому необхідно одружуватись, бо сам не зможе дати ради дівчинці. Вони вже навіть наречену йому обрали. У сусідньому будинку живе самотня жіночка. Ну, і що, що вона трішки старша за Сергія, але хоч якась жінка.
Я не стала довго слухати їхні розмови, та пішла у справах, бо мені ще потрібно було відвідати декілька пацієнтів. Увечері вдома я згадувала свою нову знайому. Дівчинка дуже припала мені до душі. Я довго не могла заснути та мріяла, як у мене колись народиться така ж привітна і добра донечка. Я згадувала своє дитинство, адже також рано залишилася без мами. Вона померла, коли мені було 5 років. Мені її дуже не вистачало. Тому я чудово розуміла почуття своєї нової знайомої.
Наступного дня після роботи я знову вирішила провідати свою пацієнтку. Терапія пішла їй на користь. Вона вже мала жвавий вигляд та запропонувала мені випити з ними чаю. За розмовою вона наголосила, що не забула про те, що говорила напередодні. Вона б дуже хотіла, аби я стала її мамою. Нам було весело разом, тому ми домовились, що наступного дня, якщо у Марійки не буде високої температури, то підемо разом гуляти у парк, але не надовго, бо дівчинці ще потрібний спокій.
Я ще не знала, чим закінчиться це знайомство, але мої нові знайомі стали для мене найріднішими у цьому містечку.