Один вчинок ще юної баби Ліди й досі згадує все село!

Сьогодні не стало бабці Ліди. Вона завжди мені подобалась. Добренька старенька, яка з радістю пригостить тебе черешнями, та ще й пиріжками зверху! Але тільки зараз я дізнався про одну дивовижну історію з її життя і лише здивувався, як така прекрасна людина могла бути такою простою!

Надворі був холодний сорок третій. Люди вмирали так часто, що сусіди збивалися з рахунку. Хто від голоду, хто від ворожої кулі, а хто сам вирішував піти з життя.

Тоді ще молоденька Ліда ходила на фабрику, працювала там за окраєць хліба, який ділила з іншими сусідами, які вже не мали сил йти на роботу.

І от одного дня вона поверталась додому й почула дитячий плач біля хліва. Спочатку вона зупинилася й прислухалась, перевіряючи, чи точно у неї не почалися галюцинації від голоду, але хтось таки плакав, тому вона вирішила хоча б перевірити.

Заходить вона у хлів, а там серед повної порожнечі, на маленькому жмутку сіна та старому простирадлі лежить немовля, десь зовсім недавно народжене. Горе-мати його народила й покинула тут вмирати, у хліві баби Ліди.

Дівчина швидко зметикувала й занесла немовля до хати, доки розтоплювала грубку, то думала, до кого ж із сусідів краще піти. Усього тоді у двох корова була, але кожен просто так не став би давати молоко, свою родину, аби прогодувати, тому вона взяла свій кусень хліба, єдиний пайок на сьогодні, та понесла до сусідів, щоб вони їй хоч трохи молока дали для немовляти.

Лідія для себе твердо вирішила, що немовля нікому не віддасть, тим паче у дитячий будинок. Наступного дня пішла у сільську раду й записала його, як свого, і після цього виховувала, як рідного.

Вона назвала хлопчика Іваном і не зрозуміло, чи з Божою допомогою, чи з людською, але вони таки пережили той важкий період. А після війни дівчину помітив хороший чоловік, який прийшов до них у село й покликав заміж. Після цього у неї народилось ще двійко дівчат, але вона ні разу не образила Івана й не натякнула, що він чужий.

Постійно берегла цю таємницю у собі й лише, коли відчула, що смерть близиться, зібрала сім‘ю і розповіла, як все тоді було.

Мабуть, хлопчик так би й не побачив щасливого майбутнього зараз, якби тоді чужа тітка Ліда не забрала його до себе й не почала глядіти, як рідного.

Та й не зрозуміло, якби склалась сама доля жінки, якби вона змусила себе покинути немовля напризволяще й думати лише про своє життя.

Ця історія лише чергове нагадування, що не варто забувати про героїв війни й пам‘ятати, що вони були й серед простого народу, а не тільки серед військових!