Оглядини для Ліди та Марка

– Матусю, ну, не хочу я з Марком одружуватися!

– Люба, знаю я, не плач, ми з татом що-небудь вигадаємо і все буде добре, домовилися?

– Мамо, він пообіцяв Артему, що нікого раніше весни для мене не шукатиме! Тато сказав, що почне лише, якщо той не повернеться! А до весни ще є час! Він же обіцянку дав…!

– Ну годі, люба, хіба тато сказав їм «так», що ти так переживаєш? Обіцяю, скоро він їм відмовить.

– Ага, звісно, відмовить він. Хоч мене не сміши, стару! Мала може й повірить у твої байки, а я вже достатньо на світі пожила, щоб знати, що мій син точна копія свого батька, і від грошей він просто не зможе відмовитися!

– Бабусю, можливо, ви з татом поговорите? Він же ваш син, послухається..

– Звісно, можу, Лідо, а сенс? Він мене вже давно слухати не хоче… колись-то слухав, але ж не зараз… От я ж йому порадила з твоєю мамкою побратися, він то за Олею бігав ще тоді. І ж, бач, послухав таки!

– Перший раз це чую. Матінко, та ж ви ніколи про це не говорили… – заговорив батько, що щойно увійшов у дім.

— Ой, не удавай тут… Знаю, що твій батько не хотів би упустити таку наречену з приданим, як Олька, та чогось мене таки послухали…

– Зробили те, щоб тепер мене все життя..

– Ой, ні, Галю, я ж тебе люблю, того і хотіла, щоб син з тобою побрався. Я хоч і вредлива буваю, та тож усе з любов’ю, – промовила баба і почала одним оком дивитися на онучку Ліду, яка лише сльози витирала. Вона була донькою її невістки Галі та сина Івана. Син знову пішов на двір.

– Ой, і тут ви без мене ніяк… Ну, що поробиш, будемо рятувати нашу дівчину.

– Звісно, будемо, та як же?

– Як-от? Хитрістю… Ніби доросла жінка, Галю, та й досі не зрозуміла нічого.

***

– Галю, Лідо, підійдіть до мене. На вихідних до нас у гості прийдуть Лисенки, сватати свого сина Марка будуть! От у нас донька молодець, добре, що такого багатого зятя обрала!

– Татусю, з яким ще Марком? Нікого я не обирала…

– А що сина Лисенків інакше звуть?

– Та нащо мені ті Лисенки. У мене Артем… Косий…. Пам’ятаєш?

– Ой, оце то новина, вже вона й про сина Косих заговорила! Оце то дівка на все село, Галю, ну ти чула?

– Татусю, але ж ти сам йому обіцянку дав, що до весни потерпиш і ні за кого мене не видаватимеш…

– Оце то придумала собі, батьку перечити! Спочатку був Макар, тепер Артем, а далі хто? Андрій син місцевих алкоголіків?

– Тату, – почала підвищувати тон дівчина. — Та як ви можете так говорити? Ви самі собі там вигадали, а заміж я хочу лише за Артема. Мамцю, бабцю, хоч ви йому що скажіть!

Здоровий та високий чоловік навіть посміхнувся, мов очікував початку вистави. Він присів на лавку, уважно оглянув дружину і промовив: «Давай, Галю, любочко, що ж ти мені такого сказати хочеш? Я все уважно вислухаю!»

– Іванку, донечка то права, ти обіцяв Артему, що дочекаємося його…

– Та що ви таке говорити, жінки дурнуваті, нікому я ніяких обіцянок не давав! Ще й хлопчаку якомусь! Мамо, ти хоч їм скажи, що не було такого!

– Ох, ти гля, які негідниці, що вигадали! – почала кричати баба – Покарати їх потрібно, добряче ременем… або ще гірше колом! Може…. Шкуру з них знімемо?

– Мамо, ти не захворіла? Ти що таке говориш? – не на жарт злякався син.

Після цієї розмови бабуся стала сама не своя, почала щось постійно чудити. От іде вона курей погодувати, а приносить у хату і починає там висипати пшеницю. А з кожним днем все ще гірше ставало, ніби й розмовляє нормально, і допомогти може, але все одно щось не так. Дійшло до того, що Іван привіз матері з міста лікаря якогось солідного.

Заплатили дорого, а він нічого нового їм не сказав, мов стара уже, от і проблеми з розумом з’являються, якось на це вплинути не можна, тому просто рідше її турбувати та не нервувати.

Звісно, синові було важко дивитися на матір, яка все більше нагадувала божевільну, але сватання на вихідних він вирішив не скасовувати, боявся, що вони швиденько іншу наречену знайдуть, а впустити такого нареченого – гріх просто.

Довго за Іваном і Ліда, І Галя ходили, плакали, просили, та нічого з цього батько і чути не хотів. Він знав, що хлопець Марк хороший, та й скільки можна чекати того Артема, коли він повернеться. Ще десь там загуляє, а його доньці вже 18, немає часу чекати, потрібно вже життя влаштовувати.

Це донька зараз плаче, а через рік уже дякувати йому буде, зрозуміє, як батько допоміг її щасливою стати, вже й не згадає, що колись там плакала за якимось Артемом.

У суботу почалась повна підготовка до прибуття сватів. Жінки вимивали весь будинок й поспішно намагалися наготувати чим більше смачних страв, а батько лише діставав горілку і стежив, щоб вона була першої якості. Звісно. Все це робилось ніби вони щовихідних таким займаються.

Ліда намагалась заспокоїтися та змиритися, але нічого не виходило, мила підлогу плакала, пекла пироги й ридала над ними. Біля неї постійно крутилась матінка, намагалась якось збадьорити доньку, та все даремно. Іван навіть оком не глянув на доньку, він уже був у мріях, як вони породичаються з такими багатіями й самі будуть такими ж.

Макар та його батьки прибули ближче до вечері. Всі сиділи за столом, розмовляли, такі собі «оглядини», почали планувати, коли ж то сватання організувати, а там і весілля. Іван не міг припинити посміхатися, всі його думки були лише про гроші.

В одну мить до столу вийшла й баба і почала всіх пильно оглядати.

– Синку, та невже до нас у гості хто завітав?

– Так, матінко, але вам же лікар порадив не вставати. Давайте я вас проведу до ліжка, – промовив Іван і хотів акуратно забрати маму, щоб вона не встигла чудити чогось такого, за що б потім їм могло бути соромно

— О, ні, синку, мені пощастило, що гості є, ти мене й пальцем не торкнешся! Не піду я більше у твій льох!

– Ти що таке говориш? Добре, сиди, Бог з тобою.

Всі гості здивувалися і почали дивитися один на одного. Оце так початок знайомства.

– Як то що? Зараз візьмеш мене знову трясти почнеш і очі випирати! – промовила стара, коли її син такими ж рухами намагався показати гостям, що у нього божевільна мама.

Гості ще більше занервувалися.

– От лише добре, що доньці його все те щастя не передалось, вона лише інколи очима косить, але то таке. А ваш як? Не косить?- промовила баба і ледь стримала посмішку. – Ой, та то яке сватання? Ой, ну і правильно! Гарна пара з них вийде! Він косить очима, а наша дурненька й лінива!

Свати почали між собою шепотітися. Хіба можливо таке, щоб у всьому селі говорили, як пощастило Івані та Ліді з донькою, що така господиня, розумниця та ще й до всього скромна, а тут таке… І син їхній тільки побачив дівчину, то закохався, говорив, що більших красунь у селі немає.

Іван намагався випровадити бабу, але та сиділа на місці й намагалась продовжити розмову.

– Ой, Лідо, а то ті прийшли, що їх Макар називав багатими свинями?

– Мамо, що за цирк ви влаштували? – не стримався й крикнув батько Лідо, прошу, забери її звідси. А ви гості не звертайте уваги, у нас вчора лікар був, говорив, що то старість, вона й так сильно чудить, а якщо перечити їй, то говорять, що божевільною стане. От ми й намагаємось миритися з її дивацтвами.

Через мить розмови за столом відновилися, мов нічого і не сталось.

– А ваш то всикається? – запитала баба позаду. – Наша от доросла дівка, але інколи таке чудить, що ще тиждень матрац на вулиці сохне! То і ваш такий!

– І чого б це наш такий? – ображено запитала сваха.

– Та вони дурні всі однакові, стримуватися не вміють.

– А він у нас і не дурень зовсім, – відповів сват.

– І то я вам повірити маю? Ви самі хвилину тому розповідали, що він у вас і не п’є, і не курить, і навіть з дівчатами не гуляє. То хіба він після цього розумним може бути?

– Мамо, годі!

– Ну, нам, мабуть, краще піти, ми до вас іншого разу прийдемо якось, – промовив сват.

– Ні, не йдіть, ви ще навіть пирогів не куштували, а вони у Ліди з Галею такі смачні, що пальчики оближеш!

– Звісно, оближеш, вони ж то тісто ногами мішають!

Наступної миті гості зібралися і почали виходити на вулицю. Тут випала можливість їм глянути й на Ліду, а та, поки батько не бачить, очі скосила і головою почала трясти. Від страху свати ледь не побігли якомога далі від поганого дому.

– Що це за цирк, мамо? Хочете, щоб з нас усі у селі сміялися і пальцем тикали?

У ту ж мить баба перемістилась на ліжко й почала плакати.

Тут уже швидко Макар схаменувся. Ніколи такою свою маму не бачив і що робити теж не знав. Сильно її любив і поважав, вона ж одна його половину життя виховувала, у всьому допомагала, бо батька рано не стало.

– Мамцю, що у вас болить? Що принести?

– Все болить… і душа…. Може, скоро відійду я.

– Куди це?

– А куди ж старі відходять? – говорить баба, сама підморгує онучці й невістці, щоб не плакали, мов гра то продовжується.

А через тиждень приїхав той Самий Артем, якого так любила Ліда та ще й привіз з собою чималі гроші, десь йому там удача не раз посміхнулась, і він знайшов цілу гору бурштину.

Через місяць уже село гуляло на весіллі двох закоханих, а як ще довго обговорювали, яка красива з них пара…

А головне, що й Іван задоволений, сяє, зять то ще багатший йому дістався і тепер можна не переживати за майбутнє. Пощастило йому тоді, що на маму якісь дивні «приступи» найшли. Зараз то, на щастя, все добре, лише інколи щось дає про себе знати!

А у молодої сім’ї незабаром і поповнення сталося, яке найбільше обожнювало прабабусю, онучка постійно за нею бігала й слухала історії з її життя.