– Ой, так тісно вам живеться – двом у трикімнатній квартирі! – говорить невістка з посмішкою — У нас то всього 3 і 4 на підході в однокімнатній і нам так вільно живеться!

З чоловіком ми виростили 3 прекрасних й розумних дітей. Двоє: дочка й старший син живуть у столиці. Внуків ми бачимо рідко, але кожен їхній приїзд, як справжнє свято. Пощастило нам бачити внучку від молодшого сина, бо живуть з нами в одному місті. Й от-от має внук народитися.
Син з невісткою щасливі й до нас добре ставляться. Нерідко навідують, допомагають коли потрібно.

Вони як тільки одружилися, то ми хотіли, щоб молодята з нами пожили й за цей час на житло назбирали, бо після весілля їм вистачало на маленьку однокімнатну. Але вони вирішили, що неважливо скільки кімнат, головне, що окремо від батьків.

Ми спочатку хотіли обміняти свою трикімнатну на двокімнатну, щоб їм докласти, коли народилась внучка, але столичні діти нас відмовили, мов їм не буде навіть де розміститися, коли у гості приїдуть. До того ж, після нашої смерті трикімнатну квартиру продадуть й розділять наш невеличкий спадок порівно між собою.

Дивні розмови з молодшим сином та невісткою розпочалися, коли та була на 6 місяці. Вони почали здалека. Розповідали нам про те, яку красиву квартиру бачили, що вона на декілька поверхів нижче нашої, що дуже зручно для літніх людей, а неподалік ще й ліс.  Ми розуміли на що вони натякають, але вперто удавали, що не помічаємо, доки вони не почали говорити про це прямо. Ми їм відразу відмовили й пояснили причину. Вони не стали з нами сперечатися, поте спроби нас переконати продовжувалися щоразу вони ставали нав’язливішими.

Коли ми відмовили їм останній раз, то вони всією сім’єю зібралися й пішли додому нічого не сказавши. Ми думали це незабаром мине, але все ставало тільки гірше. Спочатку, вони припинили телефонувати нам та приходити в гості, хоча раніше робили це двічі на тиждень. Потім до нас перестала приходити внучка й вони майже обірвали з нами зв’язок. А коли народився наш онук, то вони написали смс і на виписці невістки «м’яко» натякнули, що не раді нас бачити.

Старші діти знали про цю ситуацію й намагалися поговорити з молодшим, щоб донести нашу правоту, але після цього він із ними обірвав зв’язок.

Коли ми приходили до них в гості з подарунками, то невістка постійно говорила про непотрібність наших подарунків і всім виглядом демонструвала свою неприязнь.

Я не могла повірити, що моя добра невістка Надя перетворилась у це зле створіння, що хотіло від нас тільки квадратних метрів.