Все розпочалося ще з того моменту, як ми почали планувати весілля доньки. Так як на величезне святкування грошей у нас не було – ми запропонували скромне весілля на плюс-мінус сто гостей.
Нам з чоловіком це видалося нормальним, по п’ятдесят гостей з сторони молодих, якраз б включили найближчу родину і кілька друзів.
От тільки наш зять на відріз відмовився. Він хотів гучне гуляння, щоб всі друзі були присутні. А як почали підраховувати кількість гостей – вийшло майже триста. Ще якби він мав кошти на це.
Лиш влаштував скандал і нам і своїм батькам. Наша дочка ж обрала позицію мовчати. Вона не підтримала ні нас, ні свого нареченого.
З того всього у них і весілля не було. Тихо розписалися і все.
З хрестинами онука було те ж саме. Зять знову захотів гуляння і влаштував скандал. От тільки цього разу він перейшов всі межі. Так як оплачувати його захцянки і ми і його батьки відмовилися – він нас не запросив на хрестини.
Ба більше, казав, що ми будемо непроханими гостями. Коли ми почули ці слова, нам наче доброго ляпаса дали.
А наша дочка і далі мовчить. Боїться чи просто не хоче перечити чоловіку.
Зять б хоч якусь совість мав. Ми стараємося для них. І ми, і його батьки. Придбали для дітей квартиру однокімнатну, щоб вони мали власний простір і житло.
І на розписку і на хрестини подарували кругленьку суму, а він ще носом крутить. Принижує нас і не поважає. Та й проти того, щоб дочка з онуком приїдила до нас.
Про те, що ми з чоловіком до них вгості поїхали – я взагалі мовчу. Та й це було таки останньою краплею. Коли ми приїхали на три місяці онука з подарунками – зять відчинив двері.
Двері то він відчинив, став на порозі, поставив руки в боки і не впустив нас. Сказав знову ж таки з наглим виразом обличчя:
– Що ви тут забули? Ми вас вгості не запрошували! До побачення!
Мій чоловік розізлився і запитав:
– А за чиї гроші ця квартира куплена? Ми купили половину квартири і вже не можемо зайти і онука побачити? Ти взагалі думаєш, що ти сказав?!
Зять ні на сантимент не посудувся. А далі з таким же зарозумілим виразом обличчя сказав:
– То треба було тримати собі свої гроші і не купувати.
Та й зачинив двері у нас перед носом. Ми тоді з чоловіком дуже розізлилися. У нього аж тиск підскочив. З свахою ми говорили, то вона нам сказала, що їх рідний син так само прогнав.
З дочкою я намагалася поговорити, та це як об стіну горохом. Так і не спілкуємося з того часу. Шкода, що ростили її, любимо, всю душу вкладали, а вона он яка.
