– Ох матінко… Ще один рот годувати…Як тепер бути? Та що вже? Не зміниш нічого, може хоч хлопчик в тебе народиться і буде якесь різноманіття в цьому жіночому царстві

В юнацькі роки ми всі робимо якісь дурнuці та не завжди усвідомлюємо ту відповідальність, яку ці «дурнuці» можуть потягнути за собою. Ми про це не думаємо. Підлітковий вік – це той вік, коли вирують гормони, максималізм лише росте, і, здається, ми вже пізнали цей світ та все можемо.

Я також переоцінила себе, була занадто закохана та не думала, до чого можуть привести мої дії. Коли я прийшла до матері та сказала, що я вагітна, та була дуже шокована, аж чаєм поперхнулася. Звісно ж вона сказала, що аборт і лише аборт. Мені всього виповнилося шістнадцять років. Вона не хотіла, щоб я ламала собі життя не бажаною дитиною.

Але було запізно. Я була на тринадцятому тижні. Тоді мати сказала:

-Ох матінко… Ще один рот годувати…Як тепер бути? Та що вже? Не зміниш нічого, може хоч хлопчик в тебе народиться і буде якесь різноманіття в цьому жіночому царстві.

Як я взагалі завагітніла в такому віці і від кого? Ми з ним познайомилися на святі в місті. Він був студентом старшим від мене на чотири з половиною роки. Прекрасно залицявся, приділяв увагу, дарував подарунки та співав оди про своє кохання до мене.

Мама попереджала мене, що не кохання править розумом цього хлопця. Мовляв, не може людина так швидко закохатися по вуха і будувати плани на майбутнє. Треба було послухати її. Вона ж то мала більше досвіду з чоловіками. Ми всі в неї від різних чоловіків. Не щастило матері з ними. І шкода, що я не послухала неньку. Як тільки він отримав бажане – одразу охолов. А коли я сказала про вагітність, то зник з мого життя. Повністю. Я не могла ні додзвонитися, ні знайти його.

Соромно мені було перед мамою, бо ж не послухала її. А тепер їй доведеться тягнути ще й мою дитину. Вона все життя важко та багато працювала, щоб утримувати нас та достойно виховувати. Я навіть не пам’ятаю, щоб вона відпочивала, коли ми були маленькі. Навіть на вихідних і бувало вночі вона кудись бігла, а потім приходила втомлена, але з грошима. То були всякі разові халтурки, або недовгі підробітки, де добре платили. А ми тим часом були на старшій сестрі.

Мама поговорила зі мною. Не сварила. Обійняла, ми разом поплакали, попили чаю з печивом, щоб заспокоїтися та зійшлися на тому, що як прийдуть сестри додому, почнемо обирати ім’я майбутній дитині. Вирішили, що якщо народиться дівчинка, то назвемо Роксоланою, а якщо хлопчик, то Марком.

Вагітність пройшла добре. Я народила точно по строках здорового та красивого синочка. Так і назвали його Марком. Сестри допомагали виховувати маленького, трохи вередливого бешкетника. Мама ж навчила всім премудростям виховання та догляду дітей.

Я дуже вдячна мамі, що не відвернулася, а лише підтримала мене. Я дуже щаслива зараз зі своїм сином та з родиною. І заради нього я буду старатися робити все, щоб забезпечити йому легке життя.