Олександр мав чудову й міцну родину. Але сталося непередбачуване. Г0ре прийшло у їхню сім’ю, коли вони відпочивали на річці

Олександр мав чудову і дружню родину. Всі друзі його говорили, що він і його Софія просто створені один для одного. У них була велика й затишна квартира. Разом виховували у любові доньку та сина. В цій родині завжди панували спокій, взаєморозуміння та повага. Олександр безмежно любив та цінував дружину та дітей. Здавалося, що так буде завжди. Але сталося непередбачуване… У їхню сім’ю прийшло неймовірне г0ре.

На вихідні Сашко з Софією та дітьми вирушили до села на відпочинок. Там протікала мальовнича річка. Чоловік неодноразово купався та пірнав у цьому місці. Та того разу щось пішло не так. Він стрибнув з човна і довгий час не випірнав. Тоді за ним кинувся його друг Павло. Він витягнув непритомного Олександра на берег.

Отямився чоловік аж у лікарні. Що трапилося з ним – не пам’ятав. Але зрозумів, що не відчуває ніг, ніби їх немає. Лікарі повідомили страшну звістку – Олександр зламав хребет. Він близько двох місяців перебував у лікарні. При виписці йому сказали:

– Вам треба звикати до інвалідного візка. Навряд чи Ви зможете повернутися до повноцінного життя.

Олександр важко переживав те, що сталося з ним. Вдома взагалі мовчав, перебував у глибокому депресивному стані. А потім змирився з цією ситуацією. Дружина Софія цілий рік підтримувала його, як могла.

Чоловік звик до інвалідного візка, потроху адаптувався. Він вперто тренувався, виконував різні вправи, щоб таки лікарі розвели руками і сказали, що помилилися. Він хотів почути від них слова: «Невже Ви можете ходити? Це чудо!» Він бачив в інтернеті, що завдяки праці і наполегливості результату можна досягти. Сашко спілкувався з такими, як він, і переймав досвід від тих, хто спромігся стати на ноги самостійно.

Одного разу чоловік прокинувся і покликав Софію. Її не було. «Дивно…» – подумав він. – «У неї ж вихідний сьогодні». Дружина не поверталася. Він почав переживати, що з нею щось трапилося. Телефонував їй, а вона не відповідала. Він під’їхав на візку до її шафи та відчинив дверцята. На полицях було порожньо.

Коли додому зі школи повернулася донька Аліна, він дізнався страшну правду. Софія не могла сказати Сашкові сама. Вона попросила дітей, щоб вони віддали батькові записку з такими словами:

«Пробач, та я іду назавжди. Не шукай мене, дуже прошу. Я збираюся розлучитися з тобою. Зрозумій: я не можу жити з чоловіком-інвалідом. Діти залишаються з тобою. Буду регулярно їм пересилати гроші. Я кохаю іншого. Буду жити з ним».

Олександр тихо заплакав.

Далі було розлучення. Софія хотіла поділити все майно навпіл. Та діти переконали тата знайти гарного адвоката, щоб мати не відсудила половину квартири. Житло відсудили Олександру.

Минуло п’ятнадцять років. Сашко так і не встав на ноги. Він з дітьми жив у своїй квартирі дружно та мирно, допомагали і підтримували один одного. Софія навідувалася до них дуже рідко. Донька одружилася, син закінчував університет.

Одного разу Аліні зателефонували з лікарні. Повідомили, що, ймовірно, її мати потрапила у ДТП. Діти порадилися з Сашком та поїхали до лікарні. У ліжку лежала виснажена й худа жінка. Це дійсно була Софія. Вона вдарилася головою у тій аварії та осліпла. Її цивільний чоловік, з яким вона жила на той час, сказав, що йому не потрібна дружина-інвалід.

Софію відправили до будинку для людей з обмеженими можливостями. Діти інколи навідуються до неї, допомагають чим можуть.

Таки у світі діє закон бумерангу. Як ви вважаєте?