– Уважно подивись та вельми детально запам’ятай обличчя цієї жінки. Бачиш, кохана, це фотографія першої дружини. – Олексій показав Оксані фото доглянутою жінки, схожої на сучасну модель. І це одразу після того, як вона повернулась із салону краси.
Оксана здивовано розглядала фотографію, котру чоловік тримав у руках, після чого звернулась до Олексія не без роздратованості у голосі.
– Як так сталось, що ти досі тримаєш це фото, і чому?
– Фотографія єдина і зберігаю її про всяк випадок.
– Що ти маєш на увазі? Який ще «випадок»?
– Наприклад, такий, як сьогодні.
– Нічого не розумію, що з тобою відбувається? У мене із самого ранку усе вдається, я провела багато часу у перукарні та у салоні, прийшла додому із чудовим настроєм, а ти наполягаєш на тому, аби я запам’ятала риси обличчя твоєї колишньої.
– Та все ж я бажаю, аби ти уважно роздивилась це фото, – не відступав чоловік, продовжуючи тримати фотографію.
– І що це мені має показати?
– А ти спробуй розгледіти.
– Навіть не збираюсь цього робити! – розгнівалась дружина.
– Якщо так, тоді я зроблю наступним чином, – взявши сімейний альбом, чоловік помістив туди фотографію.
– Ти ж не маєш наміру тримати фото поряд із нашими сімейними світлинами?
– Відтепер буду так робити.
– Та що це за новина? Негайно забери і не тицяй мені тією фотографією.
– Радий, що тобі не подобається її вигляд, як і мені, та що поробиш, доведеться звикати.
– Та що, зрештою, відбувається? – Оксана вихопила альбом у чоловіка та кинулась розшукувати фото серед сторінок.
– Досі не можеш зрозуміти? – Олексій незадоволено подивився на дружину. – Знайшовши це фото, ти маєш уважно його розгледіти, на моє прохання – вдивися.
– І на що саме я маю звернути увагу?
– То тобі не здається дивною її зовнішність?
– Чому? Красиве модельне обличчя із доглянутими рисами. Брови та губи – штучні, дорогий макіяж. Правда, усе здається глянцевим, штучним.
– Справді? А тепер тобі доведеться підійти до дзеркала та подивитись на себе.
– Із самого ранку я кручусь перед дзеркалом у салоні краси.
– Отож і воно, і якою ти повернулась додому?
– На що ти натякаєш? – Оксана звернула погляд на чоловіка. – Зі мною працювали найкращі майстри, усе зробили за моїм бажанням.
– Упевнений що за твоїм: усе за модними тенденціями, штучні губи, намальовані брови, приклеєні вії. Коли ти зайшла до кімнати я майже був упевнений, що то перша дружина, настільки вражаючою була схожість, – зауважив Олексій.
– Та чи у своєму розумі?
Оксана спочатку засмутилась, та, зрештою, повернулась до дзеркала.
– Олексій, ти неправий. У мене світле волосся, колір очей – блакитний. Вона – повна протилежність, у нас же немає нічого спільного, чи не так?
– Та якщо не зважати на кольори, то ти – майже її копія. Мені навіть здається, що ти ось-ось розпочнеш аналогічні істерики, котрими вона «прикрашала» наші вечори.
– Тобі справді так здається?
– Більше того, я не розумію, для чого тобі такий макіяж, ти виглядаєш доглянутою без цієї косметики. У тебе природна краса. Та ти поки проаналізуй усе, а я спробую заспокоїтись в іншій кімнаті.
Залишившись перед дзеркалом, Оксана продовжувала порівнювати власне відображення зі знімком, насторожуючись тим, що відкривала для себе.
