Оленці навіть іноді здавалося, що звати її нeдотепа бeзрука, ніщо в неї не виходило, і навіть спокійно пройтися по кімнаті вона не могла…

Оленка з дитинства була дуже незграбною. Тата в дівчинки не було, а мама пропадала на роботі, а коли була вдома, то весь час за щось свaрила Оленку. І кожного дня знаходився новий привід: то чашку дівчинка розіб’є, то вазу, то улюблену мамину картину, то в калюжу впаде, та так, щоб одяг доводиться викидати…

Коли Оленка пішла до школи, то справи стали ще гіршими. Кожного дня щось траплялося. Спочатку дівчинка залила чорнилом усі підручники та книжки – одночасно потекли всі ручки, і, як на зло, вони чомусь просто валялися в портфелі, а не були в пеналі. Потім дівчинка впала в калюжу, нову сукню довелося викинути. Після – замазалася фарбами, та так, що довелося мити й клас, й саму дівчину. Ще одного дня відірвала ненавмисне підошву від нових босоніжок…

Оленці навіть іноді здавалося, що звати її нeдотепа бeзрука, ніщо в неї не виходило, і навіть спокійно пройтися по кімнаті вона не могла… Одного разу дівчина намагалася прибрати черепки розбитої чашки, та так поранила руку, що замазала килим, кофту й усе навкруги. Мати знову кричала та обзивала нeдотепою бeзрукою. Оленка вже звикла.

Згодом Оленку стали сторонитися однокласники. Ніхто не хотів сидіти з нею за однією партою, її не брали до ігр, на фізкультурі дівчинку просто садили на лавку, щоб вона нічого собі не зламала, на малюванні Оленці дозволяли займатися своїми справами, а на уроках праці не давали до рук нічого, тож ні вишивати, ні шити, ні навіть готувати дівчинці не давали. І так продовжувалося протягом довгих років. Згодом Оленку стали сторонитися навіть незнайомці.

Єдині, хто ніколи не сторонився Оленки, тварини. Вони нібито самі її знаходили. І хоча матір не дозволяла Оленці завести тваринку, вона доглядала за дворовими собаками та кішками. Особливо її «любила» безвуха різнокольорова кішка Майя. Оленка навіть могла спілкуватися з ними, вона якось відчувала, коли тварини хворіли, вони могли «розповісти їй», що саме в них боліло, і не було жодної тварини яка б колись образила чи зашкодила Оленці, вона з кожною могла знайти спільну мову.

Тож коли довелося обирати, чим займатися по життю, то Олена вирішила стати ветеринаром. Мати довго сміялася з неї, жінка не вірила, що донька зможе вступити до вишу чи навіть коледжу. Та Олена вирішила складати іспити. І успішно їх… завалила. Олена не знала, що їй далі робити. І з горя хотіла навіть пoкінчити з жuттям, та мотузка порвалася.

Минуло три роки. До дорогої приватної ветеринарної клініки звернулася жінка. Її кіт вже три дні відмовлявся їсти та марнів на очах. Коли жінка показала кота старому ветеринару, то він не міг навіть наблизитися до нього. Незнайомці завжди лякали кота, тому оглянути його було майже неможливо.

Поважний ветеринар попросив секретарку покликати із сусіднього кабінету Олену Віталіївну. Жінка дуже здивувалася, коли до кабінету ввійшла дівчина років 19-20, їй здалося, що така молода особа точно не зможе допомогти її улюбленцю. Ще більше здивувала жінку поведінка дівчини.

Олена Віталіївна нагнулася до кота так, що її обличчя опинилося на одному рівні з мордочкою тваринки. Жінка застерегла молодого ветеринара, що кіт може видряпати їй очі, та нічого такого не сталося. Олена Віталіївна почала розмовляти з котом, начебто той був людиною:

– Так, що ж тебе турбує?

Кіт протяжно занявчав, схоже це було на виття.

– І давно так?

Кіт знову «відповів».

– І ти зовсім нічого не їв? Дуже болить?

– Обманювати тебе не буду: треба робити операцію, це не дуже приємно, зате потім буде набагато краще: нічого не болітиме, знову насолоджуватимешся життям та будеш здоровий. Домовилися?

– Так, Андрію Павловичу, камені в нирках. Болить вже три дні, аж їсти нічого не міг. Терміново оперуйте. – сказала наостанок молодий спеціаліст і вийшла.

– От побачите, діагноз правильний. Це наш найцінніший співробітник. І кіт ваш тепер мужньо все стерпить, буде гарно поводитися. Я його огляну, і будемо готуватися до дроблення каменів.

Жінка вийшла з кабінету шокована. Та ще більше вона здивувалася, коли виявилося, що діагноз молодої лікарки вірний. Олена Віталіївна сама не робила ні уколів, ні операцій, проте була цінним співробітником, який завжди безпомилково ставив діагнози тваринам.