Оля самотньо стояла біля вівтаря та чекала. Сльози текли по її обличчю, та вона все одно сподівалася, що наречений ще з’явиться. У цей момент вона раділа тільки одному – що вони вирішили не влаштовувати пишне весілля

Оля та Коля були знайомі з дитинства. Жили вони в одному селі, тому ходили в один садочок, закінчували одну школу, потім разом навчалися у виші… Оля все чекала на пропозицію, та Коля не поспішав робити цей серйозний крок, та й вони були ще досить молоді…

У селі всі один одного знають, та часто знають ще й усе один про одного. Тому коли Коля та Оля почали зустрічатися, ні для кого не стало це несподіванкою. Дівчина кохала хлопця ледве не з дитячого садочку, а коли Оля підросла, і Коля звернув на неї увагу. Закохані вирішила навчатися в одному місті й університеті. Там вони продовжили зустрічатися, а в рідному селі їхнє весілля вважали вирішеною справою.

Батьки Олі та Колі також давно знали один одного, тому вже чекали, коли ж хлопець наважиться засилати сватів, та Коля чомусь зволікав.

Невдовзі Оля дізналася, що вона вагітна. Вона не стала нікому говорити про це. Першому сказала майбутньому батькові. Оля була просто щаслива, вирішила, що вони тут же одружаться, у них нарешті буде сім’я (хоча, слід зауважити, Олі було всього 20 років, а Колі – 22). Коля наразі працював у сусідньому селі, а Оля закінчувала навчання. Коли хлопець почув новину, то відразу замовк став смутний та менш привітний. Через декілька хвилин він сказав Олі завтра чекати сватів.

Оля була дуже щаслива, тому й не помітила зміну настрою нареченого. Через декілька днів вони почали готуватися до весілля. Коля сказав, що не хоче пишного весілля: вони просто розпишуться та обвінчаються, та й то якнайскоріше. Що вона вагітна, Коля також попросив Олю нікому не казати. Тому вже через декілька тижнів усе було готово. Та наречений у день весілля так ніде і не з’явився.

Оля самотньо стояла біля вівтаря та чекала. Сльози текли по її обличчю, та вона все одно сподівалася, що наречений ще з’явиться. У цей момент вона раділа тільки одному – що вони вирішили не влаштовувати пишне весілля, та що вона нікому не говорила про вагітність. Коля просто кудись зник, а його батьки не змогли нічого пояснити. Вони просто вибачилися та пообіцяли нікому про таку ганьбу не говорити.

Оля не знала, що й робити. Вона проплакала всю ніч, а на ранок сказала батькам, що повертається до міста – буде далі навчатися та поки не приїжджатиме до них. Насправді Оля навіть не уявляла, що їй робити далі, просто хотіла поїхати якнайдалі, щоб у селі менше говорили про її ганьбу, принаймні ніхто не знав, що вона вагітна…

Оля приїхала до міста та декілька годин просто сиділа на зупинці. У неї не було сил плакати, та що робити далі, вона теж не знала. Тут до неї підбіг якийсь хлопчик. Він міцно обійняв Олю та запитав: «Мамо, ти де так довго була?» Оля розгубилася та не знала, що відповісти. Тут підійшов батько дитини, він почав вибачатися та забирати хлопця, але той розплакався та ще міцніше притисся до Олі. Оля обійняла хлопчика та почала заспокоювати. Згодом він так і заснув у неї на руках.

Тато хлопчика назвався Михайлом. Він пояснив, що мама його сина пів року, як їх покинула. Зазвичай, говорив Михайло, син себе так не поводить, це перший такий випадок, та й вона не схожа на його колишню дружину… А далі Михайло зауважив, що Оля сама не своя, та запитав, що в неї сталося. Оля розповіла про все й знову розплакалася.

А далі сталося щось дуже дивне! Михайло запропонував Олі вийти за нього заміж. Сказав, що вони разом будуть виховувати його сина та її дитину, що буде ставитися до неї, як до рідної… Оля не знала, що відповісти, а потім погодилася.

Михайло виявився заможнім чоловіком, та зовсім не цим він покорив Олине серце. Чоловік був турботливим, уважним, дуже добрим та терплячим. Він розумів, що Оля не готова відкрити йому своє серце та чекав, а потім зумів її завоювати.

Оля з того часу не навідувалася в рідне село, тільки батьків запрошувала до себе в гості. Згодом у Олі та Михайла народилося ще двійко спільних дітей. Зараз у них велика родина, у якій царюють любов, розуміння та взаємоповага.