Онуків доглядала Лариса, а Настя просто надсилала гроші!

Лариса прожила у щасливому шлюбі уже понад 40 років. Виховала трьох чудових дітей – двох хлопців та одну дівчину Настю. Марко та Руслан були старшими, швидко одружилися, побудували будинки й почали жити сімейним життям за кілька сіл від мами. Лариса з ними підтримувала зв’язок, хоч і рідними їх назвати не можна було.

З мамою залишилися жити лише донечка Настя, оскільки вона була наймолодшою, то й пестили її більше інших. Та й вийшло так, що цим її долю занапастили, дівчинка виросла дуже егоїстичною, лише себе любила. Інколи Лариса думала про те, щоб краще котрий з синів і невісткою поруч жили, ніж донька.

Згодом Настя поставила маму перед відомом, що збирається одружитися з Дмитром, їхнім односельцем. Він хороший, симпатичний та працьовитий хлопець, але сирота, нічого за душею не має.

Спочатку Лариса була не рада вибору доньки, адже це означало, що зять та донька й далі житимуть з нею, а потім навпаки раділа. З Дмитром вона швидко знайшла спільну мову, він в усьому їй допомагав, шанував. Інколи вона навіть шкодувала його, бо бачила що Настя з нього всі «нитки» витягне.

Та й чоловік Лариси, Петро, щасливий був. З зятем потоваришував, двоє мали золоті руки, тому швидко добудували дві кімнати для молодої пари, а згодом у пари з’явилось двійко дітей. Меншому Сашку було лише три роки, коли Настя вирішила відправитися на заробітки. Планувалось, що це буде лише на кілька місяців, а потім вона повернеться, але все затягнулось.

Онуків доглядала Лариса, а Настя просто надсилала гроші. І тривало це все кілька років. Спочатку донька хоча б раз у рік додому приїздила, а потім і зовсім зникла, припинила гроші надсилати та на дзвінки відповідати. Лариса почала відразу бити на сполох, перелякалась за доньку не на жарт.

Отак і дізналась, що її Настя закордоном вже собі нове життя влаштувала, коханець у неї там. А в кінці телефонної розмови попрохала, щоб мама геть прогнала Дмитра, тому що вона хоче навідатися у гості з новим хлопцем. Проте Лариса не хотіла виганяти хлопця, та й куди йому сироті було йти. Залишився з нею жити, глядів доньок, а коли не стало Петра, то і зовсім став господарем у домі.

Жили вони так довгі роки. Настя так і не з’являлась дома, інколи телефонувала та надсилала якісь подарунки на свята.

А зовсім недавно, на це Різдво, до мами навідалися всі діти, навіть донька з-за кордону приїхала. Лариса не могла припинити радіти, що ціла родина за столом, лише коли дізналась справжню причину, то розчарувалась.

Її сини почали говорити про те, що приїхали, щоб поділити майно. Лариса зовсім розгубилась від цього, а тоді зібрала думки до купи та відповіла: «Сини, я вас дуже люблю, та у вас є все, що потрібно. Свій дім я б хотіла залишити Дмитрові та його дітям, моїм онукам. Пробачте, можливо, не це ви хотіли почути, але таке моє рішення!»

Після цього сини почали сваритися з мамою, зібрали свої речі та пішли геть. Навіть Настя, яка очікувала отримати долю майна, вирішила повернутися закордон, не попрощавшись з дітьми.

Ларисі шкода, що сімейне святкування завершило так, але ж й Дмитра з онуками вона напризволяще не може покинути. Вони її найрідніші та найближчі люди, що доглядають, коли хворіє, та у всьому допомагають…