Орися повернулася з базару додому, а до неї ледве виn0в3 Антон та 3akpичaв: «Ти… Ти! Ти всю мою молодість мені 3incyвaлa! Ти в усьому винна!»

Стук в двері. Орися не чекала на гостей, тому спершу вагалася чи відкривати, чи ні. Але таки відкрила.

-Сонечко, Орисе, вибач мене дурня старого. Може почнемо все з чистого листа? Ми ж обоє самотні зараз, то чому не жити разом? Ну, Орисе, погоджуйся. Прошу тебе, вибач мене… – благав Антон тримаючи та стискаючи свого капелюшка до старечих грудей. Трагічно це все виглядало. Не хотіла Орися його пробачати та пускати назад в своє життя. Але та важка та обтяжлива тиша, що панувала в її будинку не давала жінці чітко та впевнено вигнати Антона.

-Чого це я маю знову пов’язувати своє життя з людиною, яка винесла половину хати, пиячила та неадекватно себе поводила? Я досі пам’ятаю, як посуд на пластиковий довелося замінити. Весь. Бо тобі ж дуже треба було побити все в п’яному безумстві. І діти теж це пам’ятають і не можуть забути весь цей жах. А телевізор ти де дів, пам’ятаєш? Звісно не пам’ятаєш, ти ж п’яний його за свої ж борги віддав Степановичу. Ми з дітьми до сусідки ходили, щоб хоч трохи відпочити від твоїх вибриків і щоб телевізор подивитися. А тепер ти приходиш і хочеш все повернути? Щоб я знову це все пережила?!- злилася жінка, хоча і сумнівалася в тому, чи пускати Антона в свій дім чи ні.

-Орисю… Вибач… Не хотів я такого… Виправився, не п’ю більше… Пробач старого безголового… Ну, Орисю… Пробач, будь ласочка… – винуватий погляд та інтонація були спеціально спрямовані на те, щоб розчулити Орисю. Антон впав на коліна та став гірко плакати. Він продовжував благати, плакати та обіймати при цьому ноги колишньої дружини.

Йой, тьфу на тебе! Відпусти! – злилася Орися та намагалася відчепити колишнього від своїх ніг. Але Антон не відпускав, а все сильніше тримався за кінцівки. Але тут жінку нахлинули знову ті кляті тиша та самотність, які вона відчувала всім своїм нутром. Трохи подумавши жінка перестала виривати свої ноги з рук Антона та сказала: – Буде тобі вже, бери пакети, заходь. Будемо чаювати.

Чоловік плакав ще декілька секунд, а потім, заспокоївшись трохи, зробив як веліла колишня.

Обом вже за шістдесят. Колись, в далекій молодості вони жили разом. Але це було колись. Описі було дев’ятнадцять, Антону двадцять два. Саме тоді вони стали сім’єю офіційно. Закохані, молоді, наївні. Хотіли все своє життя прожити разом, бо були впевнені одна в одному.

Хотіли привести в цей світ двох прекрасних діточок, але доля вирішила інакше і подарувала їм аж цілих чотирьох діточок. Раді були батьки, що так їм пощастило. Велика, дружня та любляча родина. Все в них було завжди добре. Обоє працювали, обоє порівну виховували та дбали про дітей. Були вони взірцевою сім’єю в селі.

Ця ідилія тривала до одного вирішального моменту. Понесло Антона не в ті хащі. До чарки він прилинювати став. Так і з нею залишився. Тоді наймолодшій дитині, сину Олегу, виповнилося чотири. Тепер життя Описі та чотирьох дітей стало нестерпним.

Всяко бувало, речі з хати виносив, дружину колотив. А потім вкрав у Орисі каблучку золоту з красивим рожево-білив каменем. То була її сімейна реліквія, яка передавалася від матері до доньки, або від бабці до онуки. Орися берегла цю каблучку як зіницю ока. Спеціально на роботу не брала, щоб не подумали, що хизується своїми статками й пожитками. Не подобалося їй таке. Дома тримала в шкатулці для прикрас. Шкатулочка ж була на ключику. Але Антон якось відкрив замок та вкрав прикрасу. Для чого? А ви як думаєте? Звісно, щоб продати та купити випивки, або з боргами розібратися, які він набрав випиваючи.

Тоді Орися подала на розлучення. Всі ті зміни в їхньому житті сталися протягом року, тому не довго жінка терпіла таке відношення до себе та до дітей.

Вона стала виховувати дітлахів самостійно. І в неї це добре виходило. Знайшла хорошу роботу, змогла витягнути всіх чотирьох. Тепер в дітей своє життя, роз’їхалися потрібних куточках України. Але про матір не забувають ніколи. Завжди гроші передають, допомагають, зі святами вітають. А щовесни привозять всякої живності та насіння з саджанцями. Щоб мати не витрачала на таке гроші і легше було. А потім літом ще приїздять та з городом допомагають, закрутками, заготівлею м’яса.

Не забувають вони про матір. Але хоча діти турбуються про Орисю, її самотність та порожнечу з тишею в її будинку це не заповнить. Вона так і не вийшла заміж після розлучення з Антоном. Не хотіла знову те все переживати. Та й думала, що раз Антон був спершу нормальним, а потім так сильно змінився, то де гарантії того, що з іншими такого не буде.

Стали вони тепер з Антоном жити разом. Новини дивилися разом, чаювали разом, готували разом. Просто були разом. Дякуючи новинам вони, доречі і познайомилися. Орися в парку сиділа та читала газету. Антон таку ж читав, от і вирішив підсісти до красивої дівчини, яка таку ж газету читає.

Любили вони колись один одну. Але так колись сталося. Зараз вже краще. Орися була рада, що порожнеча з тишею покинули її дім.

Жінка йшла з базару, купила всякого смачного. Хотіла прийти додому та напекти дерунів та млинців на десерт. Зайшла додому, а її зустрічає Антон. Ледве перебирає ногами та спирається на стіну. Заплітався в нього язик страчено, але чітко сказати в нього щось вийшло:

-Ти… Ти! Ти всю мою молодість мені зіпсувала! Ти в усьому винна! – кричав Антон.

Від нього страшно смерділо спиртним. Орися зрозуміла, що нічого він не виправив. Як пив, так і п’є. Лише для вигляду певно тримався. Щоб пустила жити.

Орися сумнівалася чи варто знову бути з тією тишею та порожнечею в будинку. Але все таки краще так, ніж бути битою та втрачати речі, які такою важкою працею вона придбала та зробила. Тому того ж дня п’яного Антона за шкірку витягнули з будинку Орисі два міцних молодика, сини її сусідок та хороших подруг. Більше Антона в своєму житті Орися бачити не бажала. І про всяк випадок замінила всі замки в будинку.