Ось чому пенсіонерам потрібно до магазину саме в час пiк, коли всі поспішають на навчання та на роботу?

Того дня я ледь не зiйшoв з розуму. Через те, що будильник не спрацював, я запізнювався на роботу. З квартири до зупинки просто біг, куртку вдягав на ходу. Навіть не встиг поснідати. Вирішив забігти по дорозі до супермаркету та купити вчорашніх бутербродів. Зранку вони завжди дешевші, адже залишились ще зі вчора. В голові план виглядав ідеально. Швидко забігти, купити та якраз встигнути на тролейбус.

Але не тут то було. Я вже взяв свій сніданок, але на касі на мене чекала велетенська черга з пенсіонерок. Як на зло, майже з десятка кас працювала лише одна. Хвилин десять я чекав своєї черги. Перед мною стояли дві бабусі, які замість того, щоб завчасно викласти свої покупки з кошика обговорювали якийсь свій серіал. Коли надійшла їхня черга вони почали повільно класти товар перед касиром. В голову прийшла геніальна ідея попросити їх пропустити мене вперед, мовляв, я поспішаю на роботу. Але у відповідь я зустрів обурення та нападки, що я не поважаю старших. Я зрозумів, що сьогодні мені не поснідати. Я майже жбурнув бутерброд на полицю та вибіг на вулицю.

На зупинці був просто кошмар. Відсотків дев’яносто усіх хто чекав на тролейбус, були пенсіонери. Не буду розказувати, що в той момент я пережив. Фінал історії такий: я зміг сісти на потрібний тролейбус лише через пів години. На роботу запізнився, отримав догану від керівництва.

Весь день в мене в голові було лише одне питання. Чому всі пенсіонери наче за командою кожного ранку займають всі черги в магазинах, в транспорті й де тільки можна. Ви ж не працюєте. У вас є цілий день, щоб зробити свої справи. Невже так необхідно заважати тим, хто працює. Невже не можна піти до магазину по хліб чи ще за чимось на годину пізніше.

Коли я розповів своїй колезі під час обіду про свої пригоди, то вона мене підтримала та навіть висловила свою теорію. Вона гадає, що всі люди старшого віку, які жили у радянські часи, звикли до того, що чергу потрібно займати з самого ранку. Часи змінилися, але звичка залишилась. Можливо вона має рацію. Але ж не можна з цим миритися. Це звісно ж мої утопічні фантазії, але було б добре встановити щось на кшталт комендантської години. Як для підлітків, але навпаки. Звісно ж я розумію, що цього ніколи не буде.

Від того дня я намагаюся вийти на роботу ще раніше.