Я вже, як п’ять років живу закордоном. Виїхала через скруту грошей. Гадала, що побуду максимум два чи три місяці й повернуся. Але звісно зарплати тут не до порівняння, що в Україні.
Там мені лише вистачало тих пару гривень, щоб оплатити комунальні послуги, купити продукти й на проїзд. Я контролювала свої витрати, щоб до кінця місяці не бути з пустими руками. Згодом відбулося скорочення на роботі й мене звільнили. Подруга запропонувала поїхати до неї в Чехію. Я недовго думала й погодилася.
Мені дуже до вподоби стиль життя закордоном. Адже ніхто не звертає увагу в чому ти одягнена, чи який в тебе автомобіль, чи на якій саме ти роботі працюєш.
Люди всі ввічливі, а особливо чоловіки. Всюди відкривають двері чи пропонують свою допомогу. Перші дні мені було незвично отримувати стільки хороших слів у свою сторону й допомогу.
Тут я не морочилася над тим, що мені може не вистачити на харчові продукти чи ще щось. Цієї заробітної плати вистачало на все необхідне, навіть на більше. А в Україні, я жаліла собі купити нове взуття. Краще здам в ремонт й можна ще ходити. Одяг вибирала, той, що найдешевший.
А тут все не так. Заробляю достатньо коштів й можу собі дозволити все. Я купляю техніку чи одяг не дивлячись на вартість. Працюю офіціанткою у місцевому ресторані. Частенько мені дають на чай. В загальному, вкінці місяця залишаюся задоволеною своєю заробітною платою. Крім того, почала відкладати кошти. Адже маю мрію придбати автомобіль.
Навіть якщо я захворію, то не переживаю. Якщо у людини скрута з грошима, то вони все одно вилікують, а потім вже вирішиться питання з грошима.
Тут не натякають, як це жінка після тридцяти ще досі не вийшла заміж. Всі шанують свою свободу та вибір. Можна навіть в сорок вийти заміж й народити дітей. Головне, щоб я була щасливою.
Я навіть встигла побувати у декількох країнах. Познайомилася з надзвичайно розумними й талановитими людьми. Від кожного знайомства беру певні знання про традиції й звичаї інших народів.
За ці роки життя, я помітила, що суттєво змінила свої погляди на життя. Я живу у своє задоволення, мандрую країнами, працюю на хорошій роботі, розвиваюся. Шкода, що наші заробітні плати в Україні не такі. Люди живуть у скруті й не знають, що може бути щось краще. У кожному місці один і той самий труд цінують по різному. Хоча я всім серцем сумую за батьківщиною.
Але, мабуть, таки вже й залишуся тут на постійне проживання. Адже тут я зможу забезпечити себе й своїх майбутніх дітей, дати їм освіту й поставити на ноги.
Ось так, називається поїхала на два-три місяці на заробітки, а залишилася назавжди…
