«Ось тобі гроші й щоб я більше ані тебе, ані твоєї дитини не бачив», або скільки koштує дитяче життя

У перше наше знайомство з Сергієм я б ніколи не подумала, що він на таке здатний. Він перший запросив мене на побачення. Я щойно прийшла з медичного коледжу проходити практику в його стоматологічній клініці. Перше наше знайомство, обід за чашкою кави. Він здавався таким цікавим та привабливим. Тому коли ввечері він запросив мене скласти йому компанію у ресторані, я погодилася. Мені, вісімнадцятирічній дівчині, хотілося брати від життя все. А Сергій легко міг собі це дозволити.

Так й закрутилися наші стосунки. Удень була його практиканткою. Уважно слідкувала за кожним його рухом. Записувала щось до конспекту, а ввечері ми насолоджувалися один одним. Ніхто б навіть не здогадався. Принаймні я так вважала. А за моєю спиною інші працівники клініки вже називали мене не найкращими словами. Та навіть якби я й дізналася щось, мені в той момент було байдуже. Я по вуха була закохана в Сергія.

Коли практика закінчилася, ми продовжили спілкуватися. Я часто проводила в нього час. Ми навіть поїхали на відпочинок за кордон. Перший раз у житті я виїхала за межі нашої країни та побачила інше життя.
Але все закінчилося після того, як я зробила тест на вагітність та дізналася, що чекаю на дитину. Точніше я на неї геть не чекала, але дитина вже росла у мені. Стало страшно. Я не знала, як Сергій поставиться до такої новини. Ми з ним ніколи не розмовляли про те, щоб я стала його дівчиною або переїхала жити до нього, а тут одразу дитина та відповідальність. Але в голові я мріяла про те, що він одразу зробить мені пропозицію, ми одружимося, народиться син або дочка, й ми почнемо жити щасливою родиною. Як я помилялася та наскільки була далека від передбачення його реакції.

«Ось тобі гроші й щоб я більше ані тебе, ані твоєї дитини не бачив!» – майже не задумуючись сказав Сергій та, діставши з гаманця все, що було, віддав мені. Я ще не встигла навіть опам’ятатися, а він вже поїхав на своїй машині. Сльози так й покотилися по щоках. А в руках я тримала зім’яті купюри. Всього було півтори тисячі гривень з дріб’язком. Ось в стільки Сергій оцінив нашу дитину.

Мені хотілося кричати на весь світ про своє горе. Але кого це цікавило. На щастя, я знайшла підтримку у мами. Вона мене заспокоїла та сказала викинути з голови того пройдисвіта. Дитину я таки народила. Синочок був дуже схожим на свого батька. Ті ж очі, такий же колір волосся. Але тоді я вирішила остаточно. Свого рідного батька він ніколи не побачить. Такі люди не достойні виховувати дітей.