«Ось тримай. Саме стільки заплатив моїй мамі, щоб вона мене п0збулася. Й більше ніколи не смій називати себе моїм батьком»

Моя мама залишилася сама у сімнадцять років, й ось чому. В той час вона була на другому курсі професійного училища. На навчання приїхала з села. Разом з подругою ділила кімнату у гуртожитку. Після першої ж зустрічі з моїм татом вона не змогла встояти та провела з ним ніч. Як результат – вагітність. Хлопець, який на той момент вже професійно займався боксом та подавав великі надії для своїх тренерів, коли дізнався про вагітність, сказав, що йому байдуже. А потім дістав з кишені пом’яті радянські рублі та віддав мамі. Сказав, щоб вона доклала й зробила аб0рт.

Не краще поставилися до новини про вагітність і її батьки. Вони сказали, що дочка їх зганьбила й заборонили приїздити до села. Не хотіли, щоб сусіди показували на них пальцями. Ось так моя мама й залишилася одна на цілому світі. Якби не та сама подруга з гуртожитку, то напевно б ані мене, ані її не було б на світі. Тільки вона втримала мою маму від дурниць.

Аборту, як ви зрозуміли, вона робити не стала. Вирішила народжувати. Навчалася. Поки дозволяло здоров’я, трохи підробляла, потім їй допомагала подруга. Коли її батьки дізналися, що з нею у кімнаті живе самотня, вагітна дівчина, то постійно присилали щось смачненького. Так, завдяки не байдужим людям, моя мама не померла з голоду.

Після мого народження їй стало ще важче. Потрібно було поєднувати навчання, роботу, піклування про мене. Коли я виріс, то вона розповідала, що коли вона була на парах, то за мною по черзі доглядав весь гуртожиток. Найскладніше було знайти, у якій кімнаті я знаходився. Після навчання вона почала працювати на швейній фабриці. Я ріс. Садочок, школа. Мама завжди старалася дати мені все, що мали інші діти.
Я вступив до університету. Країни вже не стало. А там отримав нові можливості. Разом з другом відкрив власну справу. Бізнес пішов у гору. Й хоч вже давно мешкав у іншому місті, проте ніколи не забувався про маму, яка дала мені життя й виростила людиною.

Зараз я вже маю власну родину. Синові три роки. Мами не стало ще до того, як я одружився. Кілька днів тому до моїх дверей постукав старий чоловік. Він сказав, що мій батько. Той самий, який покинув мою маму та дав гроші для аборту. Я згадав, як важко нам було, й ледве стримався, щоб не вдарити його. Виявляється на старість років він залишився самотній й вирішив знайти мене. Я пішов у свій кабінет й дістав старі, затерті радянські рублі. Шістнадцять. Це саме ті гроші, які він дав моїй мамі. Вона відмовилася їх витрачати. Вони були як згадка про приниження.

«Ось тримай. Саме стільки заплатив моїй мамі, щоб вона мене позбулася. Й більше ніколи не смій називати себе моїм батьком!» – й закрив перед ним двері. Я ні про що не шкодую. Цей чоловік не заслужив мати сина.