Останній шанс на щасливе життя!

Уже з першого класу всі однокласниці заздрили їй, бо ніхто не мав такого крутого пенала та ранця, та ще й до всього привезеного з Америки. Окрім цього, дівчина швидко зметикувала, що має переваги серед інших і в зовнішній красі. Ніхто не мав таких довгих ніжок, милих ямочок на обличчі та глибоких зелених очей.

Чим старшою ставала дівчинка, тим більше у неї з’являлось вимог до свого майбутнього хлопця. Для себе вона хотіла лише найкращого, тому не розглядала однокласників, які за нею бігали та запрошували на повільний танець. Першою вимогою до майбутнього кавалера було бути старше, щоб мати більше досвіду і могти забезпечити дівчину.

В інституті у неї з’явилась чимало не менш красивих суперниць, але вона впевнено ввійшла у трійку найкрасивіших. Там за нею теж бігало багато хлопчаків, намагалися отримати її любов, але вона була до них байдужа. Ні, вона не сиділа вдома і не чекала прекрасного принца, як і інші молоді вона гуляла, веселилась, бувала на вечірках, але чоловіка, з яким би вона хотіла провести все життя, поки не зустріла.

⁃ Ну що тут ще пояснювати? – говорила вона черговому закоханому у неї студенту. – Глянь на мене, я справжній діамант, і мені потрібна така оправа, яка могла б забезпечити мені гідне життя у власній квартирі, покатати на авто та кілька разів на рік відвезти на відпочинок!

Весь цей час за дівчиною бігали лише бідні студенти, які ніяк не підходили під її вимоги. Було чимало у неї варіантів, що підходили під половину вимог. Андрій добре заробляв, був розумним, але зовнішність у нього була зовсім не рівня дівчини. Олег, який був і розумним, і красенем, але орендував квартиру і ще шукав підробітки, щоб піднятися. І чимало схожих варіантів.

Минуло чимало років, вона все ще залишалась красивою, доглянутою та мала шикарну фігуру. За довгі роки вона змогла сама досягнути всіх висот, яких хотіла від чоловіка та тепер її хотілось простої любові. От лише у її 37 років всі однолітки та чоловіки старше були або одружені, або розлучені й на них висіла вага відповідальності за дітей.

Проте вона все ще буда популярна серед чоловіків. Багато з них хотіли провести з нею вечір, інші залюбки тягнули її на вечірку, але ніхто не пропонував їй заміжжя, не бачив своєю дружиною.

Її 45 років, вона все ще не зустріла хорошого чоловіка і втратила майже всіх подруг, бо один погляд на їхні щасливі родини розбивав її серце на шматки. Зараз вона їм заздрила, хоча колись вважала невдахами, які одружилися і не мали нічого за плечима. Серед її подруг є і розлучені, але і вони щасливі, тому що мають дітей і ніколи не дізнаються, що таке самотність, як вона….

Того вечора вона пішла у кафе, щоб почитати нову книгу улюбленого автора та попити лате.

⁃ Біля вас вільно? – запитав чоловік позаду. Вона повільно обернулась і поглянула на милого чоловіка середнього віку. Він не володів зовнішньою красою і не мав дорогих речей на собі, але його добрі очі змусили її посміхнутися. – То мені можна біля вас сісти? Я просто дуже втомлений. У столиці у справах і ледь знайшов якесь кафе, щоб перекусити.

⁃ Ой, звісно, присідайте. Можливо, десь встигли побувати? У нас красиве місто…

Поглянувши на них збоку можна було повірити, що це парочка закоханих, які один без одного не можуть і дня. Вони багато сміялися та розмовляли на різні теми, а потім наша самотня героїня пішла показувати улюблені місця новому знайомому.

Залишається лише надіятися, що життя дало її добрий урок, і тепер вона зможе побудувати щось не з дуже красивим та багатим, але добрим і цікавим чоловіком.