Таке враження, що моя невістка думає, що розлучення з моїм сином рівнозначно тому, що я припинила бути бабусею своїм внукам! Але ж це неправда! Я люблю їх і для мене зовсім нічого не змінилось від того, чи мій син перебуває у шлюбі…
Я часто до них приїздила у гості, або забирала старшу внучку, Яну, до себе, щоб зводити її у театр, кіно, чи цирк. Вона любила проводити зі мною час, особливо після того, як у сім’ї з’явився молодший син Тимофій, що тепер забирав всю мамину увагу.
Після розлучення невістка мені прямо сказала, що мені у її домі не раді, та я б і не приходила, якби вона внуків до мене пускала, або хоча б дозволяла бачитися на нейтральній території. А тепер внуки люблять іншу бабусю, а Тимофій мене навіть не впізнає. І як мені далі з цим бути?
Розповім з чого все це почалось. При одруженні вони почали жити у квартирі моєї мами. Належить вона мені, тому син не мав на неї ніяких прав. І ось після народження Тимофія у них почалися якісь проблеми у стосунках, і син знайшов собі коханку. Звичайно, хвалити мені його тут немає за що, але для кожної матері важливо, щоб її син був щасливим, тому я порадила розповісти жінці правду й розлучитися з нею. Це він і зробив.
Після цього переїхав він до коханки, бо у неї була власна квартира, а невістка з внуками залишилась у моїй. Я вирішила, що їй потрібен час, щоб зібрати речі й з’їхати, але минуло кілька місяців, а вона нічого так і не робила, тому я вирішила з нею поговорити.
– Сонце, а ти роботу собі якусь знайшла? Чи як ти плануєш оплачувати квартиру, чи ти до батьків повернешся? – схоже, я здивувала її цим запитанням не на жарт.
– Я й не думала про це. Ви ж знаєте, що мої батьки живуть у двокімнатній квартирі й мені туди з дітьми селитися буде некомфортно та й донечці школу прийдеться змінити. Я власне не думала, що ми про це розмовлятимемо – відповіла розгублено невістка.
Мені хотілось зрозуміти невістку, але ж вона повинна знати, що її проблеми – це її проблеми, й перекладати їх вирішення на когось іншого неправильно.
– Тоді давай ти ще тут місяць поживеш, підшукаєш собі нове житло, роботу, а я тобі з чоловіком допоможу виїхати!
Вона не на жарт розлютилась на мої слова й крикнула: «Та не потрібна мені ні ваші допомога, ні вашого сина!».
Я не розумію, чому вона думала, що ми дамо можливість залишитися їй жити у квартирі, яка належить виключно нам? До того ж у неї є свої батьки, то нехай вони й допомагають доньці у скрутній ситуації. У моїй квартирі вона вже й так 10 років жила!
Через два дні невістка повідомила, що з’їхала, і я можу керувати своєю квартирою, як завгодно, але «отримавши квартиру – ви втратили онуків!». Я щиро не могла зрозуміти, чому невістка «поставила на нас хрест». Невже вона б сама стала роздавати свої квартири чужим людям?
Ту квартиру я тепер здаю в оренду. Ті гроші допомагають нам з чоловіком виживати у скрутні пенсійні часи. Син хотів там знову жити, але я не дозволила. Вже вистачило мені один раз, то «віддячили мені добротою», й досі її смакую!
Ми з сином сумуємо за нашими дітками, але невістка ніяк не хоче, щоб ми з ними бачилися, бо досі ображається. Від спільних знайомих і дізнаємось, як у дітей справи, а з сином вона спілкується лише про оплату аліментів, а на мої дзвінки навіть не відповідає. Отак через свою доброту до чужої дитини – я стала непотрібною.
