Знаєте, дивлюся на свою донечку і не розумію, як колись давно моя мама могла зробити такий вибір. Це ж таке щастя бути мамою, бачити ці маленькі ручки, ніжки, цілувати і вдихати запах своєї дитини.
Моя мама народила мене і залишила. Ні не в пологовому, а на своїх батьків. Мама вирішила, що не хоче прожити життя так, як її мама. Та й хто мій тато – вона так і не зізналася.
Моя мама була співачкою. Ну так, підспівувала в ресторані. Та їй тоді здавалося, що вона зірка голівудських масштабів. Її впізнавали на вулиці відвідувачі, і це було наче допінгом для неї.
Вагітність мною – зіпсувала мамі життя, адже її усунули від виступів на кілька місяців. Бабуся навіть розповідала, що мама проклинала мене, як би це дивно не звучало.
Тільки мене народила і повернулася додому – сказала, що їде. Я їй була не потрібна. Мамі запропонували виступати в ресторані в столиці. Для неї це було такою вагомою подією, що вона вже в мріях малювала себе в кліпах в телевізорі.
Бабуся з дідусем замінили мені батьків. Я й не уявляю, як їм вдалося мене виростити без сумішей і грудного молока. Було не просто, але вони справилися. Та й зараз я їх сприймаю, як маму і тата.
Кілька тижнів тому моя пропаща мама повернулася додому. За спиною у неї не було нічого, окрім солідного віку. Всі свої кошти вона витрачала на нові сценічні костюми. А як досягнула вже старшого віку – її нікуди не брали на роботу співачкою. Та й зараз це не актуально зовсім.
Мама вирішила, що я її прийму і любитиму. А я не можу. Не можу їй пробачити і полюбити. Вона для мене чужа людина, яка зникла на двадцять шість років.
