П0губив матір

Тітка Оля до глибини душі любила своїх дітей: дочку Юлю та сина Андрія. Відверто кажучи, її серце більше лежало до синочка. Як тільки мала змогу, купляла дітям солодощі, проте найбільше цукерок діставалося Андрійкові. Юля не ображалася на маму, тому ще теж любила братика.

Коли дівчинка закінчила дев’ятий клас, то влітку дуже важко захворіла та п0мерла.

Після втрати доньки Оля ще більше полюбила свого сина. Жінка віддавала усе йому, що тільки мала. У селі Андрійко найкраще одягався, мав найновіші іграшки, а коли підріс найперший мав серед хлопців власного мотоцикла. Хлопця, від слова, взагалі не заставляли працювати ані на городі, ані в будинку.

Правда, тато декілька разів намагався сина прилаштувати до праці, проте зразу мама заступалася за хлопця. Андрій гуляв на гроші батьків, які так важко їх заробляли на фермі та вдома.

Після закінчення навчання в школі хлопець вступив у коледж. Він не був зацікавлений навчанням, тому відразу після випуску із коледжу поїхав на заробітки з одногрупниками. Ясна річ, що найбільше за нього хвилювалася тітка Оля.

Минув рік, й хлопець повернувся. Він заробив гроші та вирішив розпочати свій бізнес: відкрив у селі продуктовий магазин. Згодом з’ясувалося, що в нього хороші здібності до бізнесу. Через певний час магазин почав приносити хороші гроші своєму власникові. Минуло чотири роки, як Андрій відкрив ще декілька магазинів по сусідніх селах.

Це не могло не тішити тітку Олю, вона безмежно раділа за сина та пишалася ним.

Згодом Андрій одружився, став батьком двох діточок. Дружина допомагала з бізнесом, а тітка Оля гляділа внуків та поралася з хазяйством. Коли Андрій з невісткою поверталися додому після роботи, їх чекали чисті, нагодовані діти, порядок у будинку, смачна вечеря. Мама робила усе з теплом і радістю для своїх внуків та сина.

Невдовзі, неочікувано для всіх, помер чоловік тітки Олі. Вона з ним прожила майже сорок сім років пліч-о-пліч. Ця втрата для жінки стала дуже болючою. Після смерті чоловіка її здоров’я значно погіршилося, серце почало постійно боліти, тиск підвищувався. Тому тітці Олі ставало все важче та важче глядіти внуків та готувати їсти для сім’ї, проте вона старалася і робила усе з останніх сил.

Внуки безмежно любили свою бабусю та їли за дві щоки пироги та вареники.

Андрій ніяк не звертав увагу на стан здоров’я матері, його це не хвилювало. Він був надто зайнятий своїм бізнесом. І щоб відвести маму до лікаря, у нього не було часу.

Одного вечора за столом Андрій сказав:

– Ми вирішили робити ремонт, дітей завеземо до тещі, а тебе – у будинок пристарілих. Ти там побудеш три тижні, а потім назад заберемо. Я вже про все домовився.

– Не хочу, сину. Краще я тут поживу, в себе в кімнаті. Робіть свій ремонт, а я вам не буду заважати.

– Усе вже вирішено! Буде так, як я сказав, — різко відповів син.

Звісно, тітці Олі цей варіант взагалі не подобався, але нічого вдіяти не могла. Тому зібрала свої речі.

Андрій відвіз маму туди.

Жінка жила в кімнаті з бабусею, у якої з родичів взагалі нікого не було.

– Скажу вам одне: хто сюди приїжджає, більше ніколи до сім’ї не повернеться. Ви тут назавжди, — сказала сусідка до тітки Олі.

Тітка Оля ніяк на це не відреагувала, не стала навіть сперечатися, навіщо? Вона точно знає, що через три тижні її син забере звідси. Андрійко ж не здатен завести рідну матір у будинок пристарілих і залишити її тут помирати.

Минув тиждень, а жодного дзвінка від сина не було. Він вже приїхав після третього тижня.

– Ремонт ще досі триває, не знаю, чи надовго. Нема куди тебе забирати, ти ще побудь тут, потерпи.

Тяжко було чути ці слова тітці Олі, але вона безсила.

Через декілька тижнів до тітки приїхала сусідка з села та розповіла правду. Виявляється, Андрій вже давно закінчив ремонт. Усі односельці сваряться на нього: навіщо завіз матір в будинок пристарілих? Адже вона все робила для рідного сина усе життя. Внуків навіть виростила та виховала, не заслуговує на таке ставлення сина. А тепер у будинку постійні гулянки.

– Пестила ти свого сина занадто, от тепер, бач, що з нього виросло, як з тобою вчинив, — промовила односелиця.

Після від’їзду сусідки, так важко стало тітці Олі на душі. Відразу пригадалося, скільки років страшно працювала, аби син нічого не потребував, аби догодити йому у всьому. А як все для неї закінчилося. Тепер сидить тут, у будинку пристарілих, при здоровому та живому синові, який так обіцяв, що це лише на короткий термін, а виявилося, що назавжди. Минуло чотири місяці, а Андрій навідувався до матері лише два рази.

Ось вже і пів року пролетіло, а за цей час ні син, ні невістка не приїжджали до мами.

Тітка Оля прожила в будинку для пристарілих дев’ять місяців, а потім померла. Андрій забрав матір та похоронив її в селі.

Син та невістка не плакали за матір’ю, лише внуки сумували за бабцею, за її любов’ю, ласкою, смачною їжею.

Через три місяці в Андрія був ювілей. Він вирішив скромно відсвяткувати, запросив лише друзів та кумів на гулянку.

Одна кума під час тосту промовила:

– Живи довго та щасливо. А помри у будинку пристарілих!

– Як у тебе взагалі язик повернувся таке сказати? – почала кричати дружина Андрія.

Тієї ж ночі до Андрія уві сні прийшла мама. Вираз обличчя у неї був сумний, очі заплакані, а на сина дивилася з образою. Андрій прокинувся, весь горить, по лобі стікає піт. Заснути він так і не зміг. Відтоді матір снилася йому щоночі, погляд був незмінний.

Через проблеми зі сном чоловік схуднув, почав себе погано почувати, тому вирішив поїхати до церкви до сусіднього села, бо в їхньому – не було. Він поговорив зі священиком, який сказав, що той скоїв страшний гріх, поступивши так жорстоко з рідною мамою. І як можна спокутувати такий гріх, сам священик не знав.

Андрій ще більше схуднув, практично нічого не їв, не спав. Через деякий час один із друзів порадив йому побудувати в селі церкву, таким чином спокутувати гріх, попросити прощення в мами.
І він довго не думав, взявся за будівництво. Минув рік, і церква стояла. Прибув священик. Правда, односельці не дуже хотіли йти в ту церкву, оскільки знали задум Андрія.

Нікому так і не стало відомо, чи пробачила Андрію матір. Чоловік просто продав свій будинок, усі магазини, взяв дружину та дітей, і вони відправилися в невідомому напрямку.