Валентина Степанівна різко поставила глиняну чашку на блюдце, від чого гарячий узвар пролився на вишиту серветку.

**Щоденниковий запис** Тримаю в руках запрошення на весілля й не вірю власним очам. Золотисті літери

Телефон задзвонив рівно о сьомій ранку, коли Ярина лише встала й пішла на кухню ставити чайник.

— Що ти несеш, мамо?! — підскочила Оксана, схопившись за спинку стілець. — Яка ще чужа? Я твоя рідна дочка!

Бабця не нас обирала Лидарка Петрівна стояла біля вікна й дивилась, як у дворі граються чужі дітлахи.

**Щоденниковий запис** «Як ти смієш, Марічко?! Як смієш моє весільне плаття надягати?!» — голос Вікторії

Марія Степанівна поставила глиняну чашку на стіл так різко, що гарячий узвар пролився на вишивану серветку.

“Десять років дарма” — Що ти несеш, Соломіє?! — вигукнула Оксана, хапаючи зі столу чашку

Телефон задзвонив о сьомій ранку, коли Марічка лише встала й пішла на кухню ставити чайник.

“Двері більше не відчиню” — Мам, відчини! Ну, мамо, будь ласка! — кулаки сина глухо лунали