Не стало Олени Сини приїхали з Києва у село під Полтавою на поминки. Добре, що хоч зараз зявилися, перешіптувалися сусіди.
Я жити хочу, Андрійку! Григорію Івановичу, Григорію Івановичу, що з вами? Медсестра Марічка схопила хірурга за рукав.
Доброго дняник. Записую кілька думок, бо якось неспокійно на душі. Прокинувся я сьогодні ще до світанку
Загублений багаж Валіза була іншою важчою, ніж мені здавалося. Я зрозумів це ще біля стрічки видачі багажу.
Знаєш, просто мушу розповісти цю історію вона сталася з Ганною, моєю знайомою, і досі в мене мороз по шкірі.
Сьогоднішня ніч була особливо темною і вологою. Я йшов київськими вулицями, ледве тримаючись на ногах
Ти безвідповідальна, мамо. Народжуй в іншому місці. Олені було всього сімнадцять, коли вона вискочила
Ми часто проходимо повз людей, які змушені жити на вулиці, відвертаємо погляд, аби не зустрітися очима.
Пані, дайте пройти! Хтось штовхнув Олену в спину, й вона зробила ще крок, міцно вчепившись за ручки візочка
Після прийому лікар непомітно засунув мені в кишеню записку: «Утікайте від своєї сімї!». Того ж вечора