Пампушка наша Іринка

Хто саме так називав Іру, вона вже й пригадати не може. Можливо, однокласники, дідусь або бабця, тітки, хресні, брати, сестра, мама або ж тато. Її родичі ще ті гумористи.

Зі сміхом та жартами в Ірин рот заскакувала їжа. Супчики, борщик, котлетки, ковбаски, варенички, відбивні, картопелька, чебуреки, пироги, голубчики, холодець, рибка, сало, пампушки.

Звісно, без десерту нікуди: цукерки, тортики, булочки, безе, круасани, багато-багато випічки. І все таке смачне, нікому не можна відмовити.

Через щічки Іриних очей майже не було видно, а руки розходилися в різні сторони, разом із ногами.
Зав’язати шнурки на взутті для одинадцятилітньої дівчинки було справжнім випробуванням. Вона мала вислухати тисячі насмішок однокласників, дітей з інших класів, навіть, вчитель з фізкультури, який був молодий, підтягнутий, усі старшокласниці були в нього закохані, дозволяв собі пожартувати.

Здавалося, що запах котлет, пампушок, ковбас назавжди в’ївся в Ірине волосся. Від неї завжди пахло їжею.

Ось так і жила Іра пампушка.

– Люди, ховайтеся! Пампуха йде. Зараз когось із нас з’їсть.

– О-о, подивіться на її голодні очі. Вже слині починає пускати. Стережіться!

Насправді це вже й не такі жорстокі жарти, які чула у свій адрес Іра, бували й значно гірші.

У восьмому класі молода класна керівничка, Ганна Валеріївна, ще та модниця, ніби з модного журналу вийшла. Усі дівчата в класі захоплювали нею, Іра теж хотіла бути схожою на свою вчительку. Ця діва в перший день на роботі, ще не знала всіх на ім’я, викликала Іру до дошки, назвавши її «Пампуха». Саме так, вам не почулося. Їй було байдуже, як звали дівчинку, вона сама придумала нагідне ім’я, на її думку. Відтоді світ ніби звалився на Іру.

В голові дівчини засіла одна жахлива думка: «Такій жирній дівчині, як я, не місце на Землі. Я не маю право на життя».

Іра вирішила покінчити зі своїм існуванням. Розпочала думати, як це можна було б зробити.
Ніякі варіанти не підходили, всі були дуже страшними. Тому дівчина вирішила заклеїти собі рот, не їсти й вмерти з голоду.

Нічого не їла рівно до тих пір, поки батьки не повернулися з роботи додому.

Мама заглянула до холодильника, а там все на місці, купа їжі. Вона жахнулася, подумала, що її дитина захворіла. Тато теж був дуже здивований, чому його дівчинка не з’їла всю цю смакоту?

Точно, Іра захворіла! Їй потрібна терміново допомога та лікування!

Всі родичі зібралися за столом, аби обговорити, що відбувається з дитиною та чому та відмовляється їсти.

– Мишка, з’їж маленький шматочок!

– Ой, глянь, як на тебе ковбаска дивиться. Хоча б її з’їж. Вона свіжа, смачна, а пахне як… Мм.

Як тільки Іра почула звуки захвату від ковбаски, відразу побігла до туалету.

– Що трапилося? Який жах! Терміново швидку допомогу викликайте! Негайно.

– Невже вона вагітна? – запитала дружина брата, Віка, що постійно їсть, її рот вічно зайнятий, бо пережовує їжу. А за розмірами більша, аніж диван, не зрозумієш, вона при надії чи сама по собі така.

– Маєш клепку в голові? Думаєш, що говориш? Дівчинці всього лиш чотирнадцять років!

– Ну вже чотирнадцять, а не всього лиш…Тим паче зараз такі часи, все що завгодно може трапитися. Ось я пам’ятаю був такий випадок, подруга розповідала…

– Навіть слухати не хочу. Краще змовкни, — різко відповіла матір.

Це неабияк образило Віку, тому вона підняла свій важкий зад із крісла, взяла сумку і пішла додому.
Того дня все закінчилося добре, нічого страшного не трапилося. Дівчинка все-таки поїла, оскільки зголодніла та ще й мама плакала, просила, у бабці серце боліло. Тому вирішила трохи перекусити, аби не лякати своїх родичів та не привертати зайвої уваги. Проте не встигла оглянутися, як з’їла все, що бабця, мама, тато підсовували.

На декілька років усе затихло. Іра зі спокійною душею їла. Життя пливло за течією. Спокій закінчився на прогулянці парком. До цього моменту вона часто проводила там час, звісно, з бабусею, дідусем або батьками.

Але того разу…

Почнемо з того, що на неї почала звертати свою увагу Інна Ковальчук. Дівчина, котру любили майже всі хлопці в класі. Вона стильно одягалася, була худенькою, красивою: довге світле волосся, блакитні очі, білосніжні зуби, чарівна посмішка. Дуже добре навчалася, займалася спортом, їздила на олімпіади та змагання. Інна вирішила подружитися з Ірою, нікому не дозволяла її ображати. Так вони й стали найкращими подругами.

Прийшло літо, а з ним і довгоочікувані канікули.

У квартиру Іри хтось постукав. Та відчинила і побачила в себе на порозі Інну. Вона була така красива, у коротенькій спідниці, майці на бретельках. Дівчинка була шокована. Подруга прийшла покликати погуляти в парку.

Іра вимолила в мами дозвіл на прогулянку. Мама спакувала рюкзак, наповнений бутербродами, пирогами, цукерками, аби дитина ні в якому разі не зголодніла. Чотирнадцять років і вперше саму відпустили гуляти парком…

Усі смаколики, котрі спакувала мама, з’їли однокласниці, котрих подруги зустріли по дорозі до парку.
Дівчата сіли на траві та розпочали говорити про майбутнє, навчання, моду, одяг. Вони говорили про все, що забажає душа. До них приєдналися хлопці-однокласники. Потім мова зайшла про можливості людини та їх кордони, а потім приступили до нової теми – сила волі.

– Взірець сили волі – це наша Ірка, — сказав Вова, той самий хлопчик, який був найкрасивішим у їхньому класі, школі, може місті або навіть на планеті Земля.

Як тільки Іра почула своє ім’я, відразу потонула. Невже він заговорив про неї. Сиділа та зачаровано дивилася на хлопця, не слухаючи, про що далі говоритиме. Сам Вова поставив її як приклад для наслідування. Іра думками покинула цю компанію, літала у своїх думках, фантазіях…

Її відірвав груповий сміх, а ще її підштовхнула Інна. Уся компанія дуже голосно сміялася, проте Іра не могла зрозуміти чому.

Ось тоді дівчина відчула любов. Та сама, від якої живіт лоскоче, ніби метелики в ньому літають, а коли почуєш випадково ім’я того самого, так тепло стає відразу на душі.

Іра взагалі не їла, і це помітили лише на третій день, ближче до вечора. Адже в родини були інші проблеми: у сина тітки Гал,і та що троюрідна сестра її тата, знайшли кліща, котрого діставали всією родиною.

Хлопчик тікав, бо боявся. А всі його ловили та під кінець все-таки зловили, і їм вдалося витягнути того паразита.

Усю увагу перемикнули на Іру. Невже вона знову не їсть!

Знову всі родичі зібралися за столом, обговорюють, радяться, як діяти, як бути, що робити. Знову почали вмовляти дівчину їсти. Проте ані вмовляння, ні сльози, істерики, ні погрози, ні хворе серце, ніщо не могло переконати дівчину поїсти.

– Ну все. Тепер точно вагітна, — промовила Віка. – Тільки гляньте на неї, вона ж поправилася, важче стало рухатися. Я пам’ятаю себе, теж під час вагітності не хотіла нічого не їсти, апетит геть пропав.

Тоді ніхто вже не сказав Віці, аби та помовчала, а навпаки прискіпливіше спостерігали за Ірою. Дівчину це ще більше дратувало, вона розізлилася, а родичі ще більше почали переживати.

Усі подумали та одноголосно вирішили звернутися по допомогу до лікаря. Усі спеціалісти, до яких родичі зверталися, говорили одне й те саме, що в дівчинки ожиріння, інших проблем зі здоров’ям не було виявлено. Так прямо і твердили, що в дитини ожиріння, чого ви до неї пристали, дайте спокій. Але ніхто не повірив цьому фактові, тому шукали інших лікарів.

Ірі дуже пощастило, приїхав її рідний дядько Юра з Києва, мамин менший брат. На вигляд він був худим, підтягнутим, доглянутим.

Тоді родичі в один голос закричали, що хлопець хворий!

Проте йому не знадобилося багато часу, аби всіх поставити на місце. А дівчину похвалив, сказав, що та рухається в правильному напрямку, і справді потрібно схуднути, але ні в якому разі не можна голодувати, потрібно правильно та здорово харчуватися. У їхній сім’ї про існування такого поняття навіть не догадуються і не збираються.

По маленьку, з допомогою дядька Юри та його дружини Іра продумала собі дієту.

Мама з татом були дуже розчаровані та ображені, багато нарікали та виговорювали своє незадоволення. У бабці знов серце почало боліти, кров’ю обливатися за внучку. А дядько з дружиною вже поїхали та знаходилися далеко.

Від родини не отримувала жодної підтримки. А вона була життєво необхідною.

Дівчина перейшла в десятий клас, трішки схудла, але це було ледь помітно. Ніхто і не звернув увагу. Окрім Романа, ще той хуліган, розбишака, вчився на одній двійки, вічні проблеми з поведінкою. Саме від нього найбільше діставалося Ірі.

– Народ, ховаймося! Наступ божевільної пампухи, — як завжди кричав не своїм голосом Рома, потім він придивився та й каже, — ти що захворіла? Наче, як схудла.

– Тікай сам звідси. Дістав. Уже взагалі не смішно, тому замовкни. Іди краще вчися та дякую татові бізнесмену, за допомогою якого тебе перевели в наступний клас, — різко промовила Інна, — Іро, можеш стукнути його, аби більше не смів до тебе щось говорити.

Дні йшли одне за одним, звичайні будні. Нічого нового не відбувалося. Іра продумувала плани схуднення, втілювала їх в реальність, кожного дня думала про свого коханого, котрий після дев’ятого класу вступив у військове училище.

Діма рідко, але навідувався до свого колишнього класу. Виріс, став дорослим юнаком, красивий. Зі всіма привітався, розмовляв із хлопцями, жартував про дівчат, помахав рукою Ірі.

Настало літо мама взяла Іру та поїхала до Києва, аби пройти медичне обстеження, тому що місцеві лікарі не викликали в неї довіру.

Іра з мамою пішли в гості до дядька Юри та його дружини, Оксани. Оксана сказала, що в неї є знайомий, дуже хороший лікар, хоче показати йому Іру, проте там записів на місяць вперед.

Звісно, перед тим, як прийняти рішення, мама зателефонувала до всіх родичів, порадилася та спільно вирішили все-таки залишити Іру в меншого брата на певний час.

Як тільки за мамою зачинилися двері, приступили до праці над Ірою.

– Ох, ну нічого, — промовила тітка Оксана. – Попереду три місяці кропіткої праці, я приведу тебе до ладу. Зробимо з тебе красиву здорову дівчину. Якщо буде потрібний додатковий час, то скажу мамі, що ти до лікаря ходиш.

– А як бути зі школою?

– Згадай ким працює твій дядько. Нічого страшного не буде в тому, якщо ти повчишся місяць тут. Невже перехотіла схуднути?

– Ні. Ні в якому разі. Хочу і дуже хочу.

Іра плакала, ридала гіркими сльозами. Уві сні вона бачила смачні котлети, вареники, борщик. Вона прокидалася і їла відварене біле м’ясо курки, гречку та салат із капусти.

Кожного дня говорила зі всіма родичами. У першу чергу з мамою, татом, бабцею.

Якби вони тільки бачили, як зараз виглядає їхня дочка, внучка. Витягнулася, схудла, лишні кілограми пішли, а Оксана ще попрацювала над її гардеробом. Усі знайомі дяді Юри і його дружини були шоковані та приємно вражені. Важко було повірити, що ця красуня, та сама дівчина, що приїхала на початку літа.

Ірі надзвичайно подобається своє зображення в дзеркалі. Перед від’їздом Оксана взяла з дівчину обіцянку триматися, продовжувати худнути, а на заміну пообіцяла, що буде підтримувати, як тільки може, на відстані.

Дівчина наслухалася так багато компліментів, за все життя стільки не чула. Оксана сумнівалася, чи правильно робить, що відпускає дівчину їхати саму потягом додому, хоча за неї буде наглядати знайома провідниця.

Іра заспокоїла тітку, сказала, що все буде гаразд, нема чого перейматися.

Коли приїхала додому, дівчину батьки не впізнали, в буквальному сенсі. А з усвідомленням, що це їхня донька, мама розплакалася, а тато присів та завмер.

Розпочався новий навчальний рік. Іра прийшла в клас, спочатку однокласники її не впізнали, а потім, як зрозуміли, хто перед ними стоїть, були шоковані. Було стільки захвату, компліментів, заздрощів, похвали.
Подруга Інна обрізала своє золотисте волосся, зробила стильну зачіску, очікуючи на увагу та захват, проте всі були зосереджені на Ірі та її вигляді.

В один момент Інна насупилася, перехотіла дружити з Ірою. А той самий хуліган, розбишака Рома сказав дівчині:

– Іро, ти дурна та й годі. Пампуха…

– Ну була пампушкою, стала просто пушкою, — вигукнув хтось в класі.

У школі святкували Новий Рік, організували святкову дискотеку. Прийшов Діма. Іра так чекала на нього, серце вилітало з грудей. І нарешті він прийшов, мужній, красивий, високий. Звісно, звернув увагу на Іру, цілу вечірку пробув поруч із нею. А дівчата заздрили та ображалися.

Дівчина була справжньою королевою балу!

Іра танцювала, стало гаряче та ще й стався перший поцілунок у її житті, вирішила вийти на вулицю, аби освіжитися.

– Що тобі не зрозуміло? Не підходь більше до неї! Це твої проблеми, що ти не звертав на неї уваги раніше.

– Ром, ти що заздриш? Признайся!

– Ну, нема мені більше чим зайнятися…

– Брат, ти ревнуєш просто от і все…

– До кого? До Пампухи?

– Ну, була Пампухою, а стала пушкою. Нічого не змінюється, вона не дістанеться тобі. Ти лише глянь на себе і на мене. Тут і так все зрозуміло. Вона вже давно моя. Мені навіть пальцем не потрібно рухати, сама прибіжить. Це вже давно мені відомо. Навіть згадай про парк, як ми сиділи два роки тому, розмовляли про можливості людини, силу волі та таке інше. Я тоді сказав, що вона приклад для наслідування. Що така спека, жара, а вона знайшла в собі сили та доставила своє жирне тіло сюди та ще й бутербродів цілий рюкзак напхала. Ось це то сила волі! Вона, ніби закохана свиня була, так дивилася на мене, я боявся, що з’їсть, ха-ха. А сьогодні приходжу, тут сюрприз…

Далі Іра слухати не стала, втекла додому, ніби Попелюшка з балу, боялася, що перетвориться знову на пампуху.

Наступний семестр почався з того, що Рома підсів до Іри та сказав, що він завалить екзамени, нічого не знає, а вона розумна, має йому допомогти…

Під оком у хлопця виднівся синяк.

– Чому в тебе синець?

– Та з однією твариною побився.

– Твариною? Невже з кабаном? – посміхнулася та легенько пожартувала дівчина.

– Ага, з телям, — весело відповів Рома.

На випускний хлопець підійшов до Іри та сказав, що та дурепа, пампуха, котру він дуже сильно любить ще з початкових класів. А вчитися в десятий клас пішов тільки через Іру.

Дівчина не знала, як правильно реагувати на слова. Адже зовсім скоро вона поїде навчатися до Києва.
Роман пішов в армію, потім вступив до університету. Щоправда, не в Київ, а в заклад, який знаходився неподалік рідного міста.

Багато років пройшло, як Іра з Романом разом. Він щиро кохає свою пампушку по цей час. І вона його дуже сильно кохає та цінує. А більшого й не потрібно. Життя прекрасне.

Бабуся та дідусь вже давно пішли з цього світу. Але добре, що поруч є мама й тато, які хочуть перебороти худобу своїх внуків. Але Іра надто добре пам’ятає своє дитинство, аби дозволити батькам відгодувати її дітей.