Перед моїми дверима стояла кoлишня. Я зaцiпенів на місці!

Ми з Люсею були разом уже 10 років. Наше знайомство та шлюб для багатьох нагадували казку, особливо після народження першого сина та думок про бажання якнайшвидше народити донечку. Але от останнім часом все було якось інакше. Люся стала сама не своя, постійно сумна, задумана, вона уникала мене й навіть припинила зі мною спати в одному ліжку. Все це вона пояснювала тим, що просто останнім часом надто втомлюється, і їй потрібний повний спокій.

Згодом, «хороші приятелі» почали жартувати про те, як мені ще роги не жмуть, і скільки я це терпітиму. Я щиро не розумів, про що вони, а вони й згодилися розповісти про те, що тепер моя люба бігала до таксиста, який щоранку її відвозив на роботу та забирав з неї. Я надіявся, що це якесь дурне співпадіння, бо не міг просто повірити, що моя Люся здатна на зраду, тим паче у нас не так давно народився син, і ми тільки почали мріяти про донечку. Це просто не могло бути правдою.

Але коли я ввечері напряму запитав у неї про це, то вона не стала нічого заперечувати. Нахилила голову й почала збирати свої речі. Сина я попросив залишити зі мною, вона не сперечалася, покинула мене, мов між нами ніколи нічого не було, мов ми не кохали один одного.

Перший час я думав, що сина вона залишила лише через почуття провини, а потім злі язики мені донесли, що той таксист погодився її прийняти лише без чужого сина. Я був вражений, ніколи не міг подумати, що моя колишня така погана мати й залишить дитину заради якогось чоловіка!

Шестирічний син довго не міг змиритися з тим, що мама з нами не жила, часто питав про неї, просив мене, щоб я змусив її повернутися, але згодом ми двоє звикли жити. Нам будо добре.

З того моменту життя минуло майже вісім років. Із сином у нас склалися чудові довірливі стосунки, ми обговорювали наші справи й обов‘язково планували поїздки на вихідні. Це був наш спільний час, де ми відвідували якісь цікаві місцини. Заробляв я багато, тому ми могли собі це дозволити. І от одного такого дня, ввечері, коли ми з сином саме думали, куди поїхати наступного разу, у двері постукали. На порозі стояла моя колишня дружина, і я просто заціпенів від побаченого.

Дружина була такою ж красивою, як і колись. Здавалось, що нічого не змінилось. Зі мною вона говорити не стала, а відразу кинулась до сина з вибаченнями та поцілунками. Він дивився на неї відсторонено, було видно, що він теж хоче обійняти її, але його стримує давня образа.

Через кілька хвилин я запропонував їй випити чаю, вона погодилась. Розповіла нам, що повернулась, щоб забрати сина, бо з теперішнім чоловіком вони кудись переїздять, і вона б хотіла, щоб він поїхав з ними.

Я не став це коментувати, чекав, що скаже наш син, йому було уже тринадцять років, а значить рішення, з ким залишитися, він міг прийняти самостійно. Наступні кілька хвилин ми провели у мовчанні. Схоже, син не міг визначитися та розірватися між двома батьками. Він хотів бути поруч відразу з двома.

⁃ Синку, давай ти поїдеш з мамою на вихідні. Глянеш, що там і як, а тоді вже приймеш для себе рішення, добре?

Наступних вихідних син зробив так, як я і казав. Цю ніч я спав сам і не зімкнув очей, не міг уявити, що буде зі мною, якщо я залишуся сам. Наступного вечора син повернувся.

⁃ Ну що там?

⁃ Нічого, тату. Я подумав, що залишуся з тобою, а мама, якщо захоче мене бачити, то нехай сама приїжджає. Я їй не іграшка, щоб спочатку залишати, а потім забирати.