Моїм батькам дуже пощастило, адже на місці їхнього маленького будиночка мали будувати багатоповерхівку, тому власники подарували їм нову квартиру у хорошому районі. А коли бабуся припинила працювати й вийшла на пенсію, то від батьків переїхала у своє рідне село.
Згодом, народилась і я, і саме після мого народження всі почали приватизовувати й квартиру записали на трьох власників (на той момент, моєї бабусі вже не стало).
Незабаром я вийшла заміж, й ми з чоловіком вирішили купити квартиру в іпотеку. На жаль, ми не встигли й половини виплатити, як у країні почалась криза, й ми залишилися майже без грошей. Тоді я і згадала про свою долю у батьківському домі, й пішла до них, щоб серйозно поговорити.
Я запропонувала їм два варіанти. Перший полягав у тому, щоб ми продали їхню двокімнатну, й у цьому ж районі купили однокімнатну, а інші гроші залишаться мені. Другий полягав у тому, що вони мали б викупити мою частку квартири.
На жоден з варіантів вони не погодилися й тільки образилися на мене, що я так вчиняю з квартирою, яку вони “заробили власними руками”. Коли я намагалась пояснити їм причину, то вони сказали, що мій чоловік ледар.
Мене це вкрай образило, і я покинула їхній дім, бо вони, як ніхто знали, що мій чоловік працює по 16 годин на день, і я зранку до ночі також підпрацьовую. Чоловіка не здивувала така поведінка моїх батьків і він запропонував мені поговорити з ними через певний час, коли вони охолонуть й змиряться з цією думкою.
Повернулися ми до цієї розмови через кілька місяців й батьки, здавалось, ще більше розлютилися на мене й чоловіка. Двоє кричали, як не в себе, тому чоловік просто розвернувся і пішов, а я за ним, й ми покинули їх дім.
Того ж днями зателефонували до нашого знайомого ріелтора. Він сказав, що спробує поговорити з моїми батьками й змусити їх піти на компроміс, але його вони слухати також не стали. Через кілька хвилин мама зателефонувала мені й повідомила, що якщо я продам комусь свою долю квартири, то припиню бути їхньою донькою.
Власне, мене так сильно образило, що вони ставлять долю квартири вище щастя доньки, що я вирішила її таки продати, а як далі все складеться думати поки не хочу.
