Я випадково почула розмову своєї мами з подругою. Вона благала дати їй в б0рг гроші на лikyвання

Мені було лише чотири роки, коли мій батько n0мер. З тих пір я зрозуміла значення слова «екoнoмити». Це стосувалося багатьох речей: одягу, їжі, побутових предметів і засобів гігієни. Те, без чого можна було б обійтися, мама навіть не купувала. Все інше вона знаходила по низьких цінах.

Одного разу у школі моя найкраща подруга подарувала мені скарбничку у вигляді жаби. Це було на мій день народження. Здається, мені тоді було 8 років. Подарунок був мені не довподоби, і я віддала його мамі.

Пам’ятаю, вона завжди старалася кинути у ту скарбничку хоч трохи грошей. Не знаю, яка сума вмістилася у тій жабі до тієї миті, коли я підслухала мамину розмову по телефону. Я зрозуміла: вона говорила зі своєю подругою. Мама слізно благала дати їй гроші у борг. Виявилося, що вона хвора і потребує оперативного втручання.

Напередодні мати ходила на обстеження. У неї діагностували якусь патологію в органах малого тазу. Лікарі порадили якнайшвидше пройти лікування.

З розмови я зрозуміла, що подруга відмовилася їй дати ті кошти, хоча жила вона небідно. Мені тоді було тринадцять років. Я мріяла про крутий ґаджет, як у інших моїх однокласників. Щоб досягти своєї цілі, вирішила трохи підзаробляти, щоб мама не знала.

Я допомагала перекупкам перебирати овочі та фрукти на базарі, роздавала листівки на вулиці. Також змітала листя у дворах, за що наш двірник дядько Федір давав мені небагато грошей. Навіть собак у однієї заможної пані вигулювала.

До омріяного ґаджета мені залишалося зовсім небагато – всього 500 гривень. Це мені ще місяць якийсь підзаробити!

Але коли я дізналася, що мамі потрібна операція, без вагань засунула усі свої гроші у жабу-скарбничку і принесла неньці:

– Мамо, тут має вистачити. Не телефонуй нікому більше. Я ж у тебе доросла вже. Ми завжди все вдвох вирішували і зараз справимося із проблемою.

Мама мене міцно обійняла і поцілувала. А крізь сльози промовила:

– Доню, яка ти у мене добра виросла. Ти прекрасна доросла дівчинка вже!

В ту мить я зрозуміла, що тільки я для мами є опорою і надією у житті. І мені вже не шкода було ніякого гаджету.

Лікування пройшло без ускладнень. Я щодня відвідувала маму у лікарні, приносила їй супи, картопляне пюре, які готувала сама.

Після виписки мама повідомила, що відтепер ми будемо разом обговорювати, на що витрачатимемо наші гроші.

До речі, після того випадку, наше життя налагодилося. Мама отримала підвищення на роботі, зарплата у неї була більшою. А я все-таки назбирала грошей і купила собі модний ґаджет.